Читати книгу - "Джерело"

— Та ні, так, дрібниці!

— Та отож, — продовжив гру Суреш. — Що, в Амбри Відаль нова дизайнерська сукня?

— Сурешу! — засміялася вона. — Ну ти смішний. Мені зараз уже пора.

— Що в нас до обговорення? — спитав він, показуючи на оберемок паперів у її руці.

— Тисяча дрібниць. По-перше, треба медіапротокол на коронацію, потім дати огляд…

— Божечки, ну ти й зануда, — буркнув Суреш і завернув в інший коридор.

Мартін засміялася: «Дякую, Сурешу. Я тебе теж дуже люблю».

Вона підійшла до дверей, окинула оком випалену сонцем площу, де перед палацом стояла найбільша юрба репортерів з операторами, яку вона бачила в житті. Моніка Мартін перевела подих, поправила окуляри й зібралася з думками. А тоді вийшла під палюче іспанське сонце.

Нагорі, в королівських апартаментах, принц Хуліан роздягався й дивився прес-конференцію Моніки Мартін. Він стомився, але відчував величезне полегшення, що Амбра безпечно повернулась і міцно спить. Останні слова їхньої телефонної розмови сповнювали його радістю.

«Хуліане, для мене надзвичайно важливо те, що ти готовий почати все спочатку — щоб ми були сам на сам, без сторонніх очей. Кохання — справа приватна; світові нема чого знати всі подробиці».

Амбра сповнила його оптимізмом у важкий день смерті батька.

Він зібрався повісити свій піджак, коли відчув у кишені щось об’ємне — то була пляшечка з-під морфіну з батькової палати. Хуліан був вражений, коли побачив пляшечку біля єпископа Вальдеспіно. Порожню.

У темній палаті, зрозумівши болючу правду, Хуліан став на коліна і тихо помолився за двох близьких друзів. А тоді тихцем сховав пляшечку в кишеню.

Виходячи з кімнати, він обережно підняв тіло єпископа, заплакане обличчя якого лежало на грудях короля, і посадовив назад у крісло… молитовно склавши йому руки.

«Кохання — справа приватна, — згадав він науку Амбри, — світові нема чого знати всі подробиці».

Розділ 104

Пагорб Монжуїк заввишки близько 180 метрів розташований у південно-західному куточку Барселони, і його вінчає фортеця Монжуїк — велика споруда XVII століття стоїть на прямовисній скелі, і з неї відкриваються чудові краєвиди на Балеарське море. Також на пагорбі стоїть дивовижної краси Національний палац — потужний, у стилі Ренесансу, центр Міжнародної виставки 1929 року, яка проводилася в Барселоні.

Сидячи сам у кабінці канатної дороги на півдорозі до вершини, Роберт Ленґдон споглядав зелений лісистий краєвид унизу, відпочиваючи від міста. «Треба кут зору змінити», — подумав він, насолоджуючись спокоєм місцевості й теплом опівденного сонця.

Прокинувшись нерано вранці в «Принцесі Софії», він радо прийняв гарячий душ і смачно поснідав яєчнею, вівсянкою і печивом чурос, випив цілий кавник кави Nomad, перемикаючи канали й дивлячись ранкові новини.

Як він і очікував, головною новиною був Едмонд Кірш, і різноманітні експерти палко сперечалися щодо теорій футуролога і їхнього впливу на релігію. Як професор, закоханий у викладання, Роберт Ленґдон не міг стримати усмішку:

«Діалог завжди важливіший за консенсус».

Зранку Ленґдон уже побачив перших спритників, які винесли на продаж наліпки на бампери «Кірш — мій штурман!», «Сьоме царство — Царство Боже!» поряд із тими, хто продає статуетки Діви Марії та фігурки Чарльза Дарвіна з головою на пружинці.

«Капіталізм вірою не перебирає», — подумав Ленґдон, згадавши найцікавіше, що побачив зранку: скейтбордиста у футболці, на якій було від руки написано:

Я — [email protected]

Журналісти так і не виявили особу того загадкового інтернет-інформатора. Так само загадкою лишилися ролі інших тіньових гравців: Регента, покійного єпископа, пальмаріан.

Тільки клубок гіпотез.

На щастя, цікавість громадськості до насильства довкола презентації Кірша, здається, вщухала, поступаючись місцем захопленню її змістом. Грандіозний фінал — те, як пристрасно Кірш змалював утопічне завтра, — відгукнувся в серцях багатьох глядачів, і класичні книжки про оптимістичне майбутнє технологій одразу злетіли на перші місця в списках бестселерів.

ДОСТАТОК: МАЙБУТНЄ КРАЩЕ, НІЖ ВИ ДУМАЄТЕ

ЧОГО ХОЧЕ ТЕХНІКА

СИНГУЛЯРНІСТЬ УЖЕ БЛИЗЬКО

Ленґдон мав відзначити, що, попри його старорежимний скептицизм щодо розвитку техніки, тепер він значно радісніше дивився на майбутнє людства. Новини вже рясніли анонсами надзвичайних відкриттів, які дозволять очистити забруднені океани, забезпечувати всіх питною водою, вирощувати їжу в пустелях, лікувати смертельні хвороби й навіть запустити в небо силу-силенну «сонячних дронів», які б зависали над країнами, що розвиваються, роздавали безкоштовні інтернет-послуги й допомогли підняти «упосліджений мільярд» до рівня світової економіки.

При тому що світ охопив захват від нових технологій, Ленґдонові навіть важко було уявити, що практично ніхто не знав про Вінстона; це творіння Кірш навдивовижу тримав у таємниці. Світ, без сумніву, ще почує про Едмондів суперкомп’ютер із двома півкулями — E-Wave, який залишився Барселонському суперкомп’ютерному центру, і Ленґдон гадав, чи багато часу мине, коли програмісти почнуть використовувати інструментарій Едмонда, щоб створювати новеньких Вінстонів.

Кабіна канатної дороги нагрівалась, і Ленґдон уже не міг дочекатися, коли вийде на свіже повітря й роздивиться фортецю, палац і славнозвісний «Чарівний фонтан». Він хотів на годинку відволіктися від думок про Едмонда і подивитися щось цікаве.

Щоб дізнатися більше про історію Монжуїку, Ленґдон звернув увагу на великий інформаційний плакат у кабінці. Почав читати, але зупинився після першого ж речення:

Назва Монжуїк походить або від середньовічного каталонського Montjuich («Єврейська гора»), або від латинського Mons Jovicus («Гора Юпітера»).

Тут Ленґдон зупинився. Який несподіваний зв’язок!

«Це не може бути просто збіг!»

Ця думка не давала йому спокою. Урешті він дістав телефон Едмонда й перечитав цитату з Вінстона Черчилля про його слід в історії:

«Історія буде прихильна до мене, бо я збираюся її писати».

Подумавши, Ленґдон натис значок W і підніс телефон до вуха.

Зв’язок встановився одразу.

— Це професор Ленґдон? — почувся знайомий британський акцент. — Як ви вчасно. Я скоро відходжу.

Без зайвого вступу Ленґдон промовив:

— Monte — це по-іспанськи «гора».

Вінстон знайомо розсміявся.

— Здається, так.

— А iglesia означає «церква»!

— Блискуче, професоре — дві з двох правильні відповіді! Може, вам варто викладати іспанську…

— Отже, по-англійськи monte@iglesia матиме вигляд hill@church.

Вінстон трохи помовчав.

— І це правильно.

— А вас звати Вінстон, і Едмонд дуже любив Вінстона Черчилля, прізвище якого складається з тих самих слів: «church» і «hill». Відповідно, електронний нік «гора@церква» — це…

— Дивний збіг обставин?

— Так.

— Ну, — весело сказав Вінстон, — зі статистичної точки зору, маю погодитися. Я й думав, що ви, можливо, здогадаєтесь.

Ленґдон дивився у вікно — і не вірив власним вухам.

— [email protected]… це — ви!

— Так. Ну має ж хтось роздувати ажіотаж для Едмонда. А кому це може вдатися краще, ніж мені? Я створив акаунт [email protected], щоб надсилати повідомлення на сайти теоретиків змови. Ви ж