Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

Він запитував про долю Джерома, що було доволі дивним, зважаючи на те, що з його положення було добре видно відрізану голову юнака.

Я подумав, що він марить через шок, і відповів йому:

— Вибач, друже, тобі не вдалося врятувати його. Ліретт помер.

Карліно хитнув головою, захлинаючись власною кров’ю.

— Ні, ні, він живий, — мовив він, простягнувши руки до голови, що лежала на останній сходинці. Поріз був нерівним і зазубреним, наче голову не відрізали, а відірвали. Таке враження посилювалося через сухожилля, нерви й клаптики шкіри, що безладно стирчали навколо шиї. Саме так мала виглядати голова, відділена від тулуба. Білувато-блакитна, а подекуди сіра. У напівроззявленому роті виднівся білий набряклий язик, а очі були заплющені. Будь-яка подібність із привабливим парубком на ім’я Джером Ліретт безслідно зникла.

Попри це, не виникало жодних сумнівів, що то був він. Несподівано Ліретт широко розкрив очі і глянув на мене. Потім він ворухнув язиком і розімкнув губи, немовби збираючись говорити. — Дюпре витримав паузу, стежачи за реакцією Амаї. Вона рішуче кивнула, просячи його продовжувати. — Я здивовано витріщався на Джерома, божеволіючи як від моторошного видовища, так і від криків його матері, що долинали з будинку. Рука мого напарника торкнулася моєї, змусивши мене зосередити увагу на ньому. Я знову нахилився над Карліно, бажаючи розчути його бурмотіння.

— Він вирвав мені серце. Самеді забрав його.

Я з острахом глянув на страшну пробоїну в його грудній клітці, припустивши, що в нього, напевно, вистрелили з гвинтівки, причому з дуже близької відстані. Тоді я помітив, що на шкірі не було опіків, спричинених горінням порохового заряду, хоча вони мали би залишитися після такого ушкодження. Не було нічого, крім глибокого отвору з нерівними краями, що загиналися всередину під час кожного вдиху. Я перев’язав його рану моєю сорочкою. І знову друг покликав мене.

— Якщо ти поженешся за ним, він вирве серце і тобі, — сказав він.

Карліно помер у лікарні, але тримався всю дорогу. Спершу ми перевезли його до Хуми, а потім доправили гелікоптером до Батон-Руж. Поїздка тривала хвилин двадцять, і весь цей час я не відходив від нього. Він кілька разів розплющував очі й дивився на мене поглядом людини, що агонізувала. Я невпинно розмовляв з ним і стискав його руку. Він знепритомнів десь за хвилину до посадки. Коли його підключили до апаратів у реанімаційному відділенні, стало очевидно, що він помер: не було ні пульсу, ні тиску, ні будь-яких інших натяків на процеси життєдіяльності. Однак Карліно був молодим тридцятичотирирічним чоловіком, і лікар не хотів здаватися. Він безуспішно виконав кілька розрядів дефібрилятора, а потім вирішив натиснути хірургічними лопатками на серцевий м’яз. Коли пацієнту розітнули грудну клітку, всі були шоковані: серце агента Карліно зникло. У медичному звіті вказано, що хтось вирвав його вручну крізь отвір між ребрами.

— Це неможливо! — скрикнув Шарбу.

Булл пояснив:

— В антропологічних дослідженнях, присвячених жертвоприношенням у класичну епоху мая в Центральній Америці, описується церемонія вилучення серця у живої людини крізь діру, пробиту руками між ребрами. Це називається «виймання пульсівного серця».

— Гадаю, Шарбу не заперечує існування цього виду злочину, жертвоприношення, церемонії чи як там зветься це діяння. Він вважає неможливим, що жертва так довго лишалася живою, — висловив свою думку Джонсон.

— Це ще не все, — із сумом мовив Дюпре. Стишений голос видавав глибоке виснаження. — Тіло агента Карліно зберігало ознаки життя, а мозок був активним упродовж наступних сорока восьми годин. Чотири дні по тому патологоанатом мусив зупинити розтин через те, що деякі органи продовжували функціонувати. Те саме відбувалося з відтятою головою Джерома Ліретта. Їхні останки були спалені.

Я передав керівництву повний звіт, підписаний шерифом Террбонну і детективом Джейсоном Буллом, який представляв відділ убивств поліції Нового Орлеана. Мати Джерома теж дала свідчення. Невдовзі її відправили до психіатричної лікарні, де вона провела багато років. Нещодавно я побачив її на балконі одного з будинків на вулиці Бурбон, хоча не відразу впізнав. Те, що вона сказала мені, доводить, що її стан не покращився, — мовив він, дивлячись на Булла. — За чотири години після отримання звіту начальники покликали мене до свого кабінету. Вони наказали мені переписати документ, опустивши всі подробиці, що не підлягали криміналістичній логіці. Саме так я і вчинив.

Амая перевела погляд на далеку точку за обрієм. Вона з власного досвіду знала, як треба вигадувати версії, що дозволяли замовчати все загадкове і «нелогічне».

52. Traiteur. Знахар

Болота

Болото почало поглинати світло, щойно вони потрапили туди. Хоча Амая ніколи не була на болоті, її пройняло знайоме враження, ніби дерева крадуть небесне сяйво, засмоктуючи його корінням, — вона тисячу разів відчувала це у лісі Бастану. Оповідь Дюпре дозволила здійснити подорож у часі — пам’ять відтворила одну ніч у лісі, яку вона вважала навіки забутою. По спині пробіг холодок, коли вона згадала красу того місця і викликаний ним страх.

Вони залишили автомобіль на околицях спустошеного селища — ймовірно, неподалік від Хуми — й пересіли на «Зодіак». Медора завмерла у носовій частині, наче похмура фігура на піратському кораблі. У тій самій позі вона просиділа всю поїздку на машині. Шарбу присягався, що краще розміститься на капоті, ніж перебуватиме поряд із нею у такому тісному просторі.

У Дюпре знову підскочила температура. Попри сильну спеку, що не спадала майже весь день, Амая помітила, що його шкіра палала, коли вони допомагали йому влаштуватися у човні. Часом він дрімав, а часом піднімав голову і давав Буллу якісь вказівки, що, напевно, були позбавлені сенсу, оскільки вони втратили майже всі орієнтири на тій території. Мандрівники побачили кілька плавучих будиночків, що здавалися покинутими; декотрі були почасти затоплені, перевернуті набік і продірявлені (вода лилася у всі отвори). Вони розрізнили щонайменше три суденця вдалині й кілька разів перетнулися з містянами, які перевозили свої речі на вщерть забитих човнах. Люди запевняли, що у них все добре, проте Джонсон і Шарбу обмінялися поглядом,