Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Отруїти всіх, хто підпадає під прикмети і чекати, хто виживе?

— А що не так? Результат гарантовано.

Тоня смикнула плічком.

— Весте, скажи чесно, ти зміг би віддати такий наказ?

— Навряд, — ледь подумавши, не збрехав Климук. — Але мова не про мене. «Імперія понад усе!» Чи тепер яничари вважають інакше?

— Ні. Все, як і раніше. Метр Нік-кита теж пропонував застосувати отруту, але Імператор заборонив. Він вважав, що це не по людськи. Що не можна платити таку ціну навіть за спадкоємця престолу. Його Величність сказав, що той, хто з легкістю жертвує життям людей, котрі присягнули йому у вірності — вірності не заслуговує.

— Я це запам'ятаю… — промимрив Климук.

За його голосом інспектор Левінсон не змогла зрозуміти, чи схвалив принц таку оцінку вінценосного батька його життя, чи навпаки. Але що запам'ятав, сумніватися не доводилося.

— І останнє запитання… Хто організував моє викрадення, якщо за твоїми словами — немає і ніколи не було жодних еннемі?

— Закономірний і цілком зрозумілий... — Дівчина трохи напружилася і вивільнилася з обіймів мічмана. — Але відповідь на нього перевищує мої повноваження на кілька порядків. Тож не створюй мені проблем. Ти хотів відправити дівчинку на рейдер? Твоя умова виконана. Так не порушуй і сам даного слова. Потерпи півгодини, і метр Нік-кита задовольнить твою допитливість у повному обсязі. Пішли, Весте, дуже тебе прошу.

— Гаразд… — Климук глянув на небо, де вже красувалася богиня Шаленства. — Мабуть, ти маєш рацію. Достатньо кустарщини та самодіяльності. До серйозних справ і ставитись треба з належним пієтетом. Як наш ортний любив примовляти?

— Зореліт у пісочниці не збудувати…

— Точно.

Вест підвівся і простягнув дівчині руку.

— Ти чого?

— Сама ж казала: небо, зірки… ніч.

— А-а, — засміялася Тоня, — Все такий же мрійник… — і додала офіційним тоном інспектора Левінсон. — Досить мені заговорювати зуби. Більше жодних коментарів. Охорона! Продовжити рух. Повертаємось на базу.