Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Дівоча облога нічим розумним не закінчилася. Втім, на щастя для наречених, хоча вони б не погодилися, що саме на щастя, нічим безглуздим вона теж не закінчилася. Імператор просто втік, подякувавши Радді за цікаву розмову про доблесть її далекого предка і проігнорувавши зусилля решти. Просто обдарував таким поглядом, що вони мимоволі розступилися і пішов. А наречені залишилися проводжати його здивованими поглядами.

Рада чекати, поки вони схаменуться і почнуть ставити дурні з її погляду питання, не стала. Акуратно закрила книгу, притиснула її до живота, як щит, і досить швидко на її власний погляд втекла. Втішало, що втрималася від бажання пригнути голову і прискорити крок, відчувши на собі невдоволені погляди подруг.

А дівчата залишилися, трохи помовчали, а потім наймолодша і тоненька боязко промовила:

— А може, нам теж читати про полководців? Йому полководці цікаві.

Нареченим ця ідея після деякого обговорення сподобалася, і вони дружно кинулися до бібліотеки, ледь не збивши з ніг Радду, яку наздогнали.

Со-Верто здивовано подивилася їм услід, знизала плечима і, передумавши йти до бібліотеки, вирушила до своєї кімнати, вирішивши, що там її хоча б ніхто не потурбує.

Але туди вона так і не дійшла.

Варто було повернути в коридор і зробити всього кілька кроків, як з-за порожніх обладунків, що ніби охороняли дівочий спокій, зробили кроки двоє чоловіків.

Один тут же схопив Радду, що тихо пискнула, за руку і потяг до себе, за що був винагороджений стусаном у коліно і ударом ліктем у щелепу. Чоловік такої спритності явно не очікував, тому руку відпустив. Радда підхопила спідницю і побігла назад до загального коридору, там, наприкінці, біля виходу на сходи стояла варта.

Другий чоловік кинувся за нею, схопив за косу і смикнув до себе, ледве не вирвавши волосся з коренем. І вдарити себе не дав, мабуть вчений гірким досвідом партнера. Просто сунув у обличчя флакончик із чимось таким смердючим, що в дівчини миттю навернулися сльози на очі, а світ захитався і поплив. І вона навіть встигла збагнути, що непритомніє, але зробити з цим нічого не змогла.

А вартовий, що заглянув у коридор, бо здалося, що він чув дивний шум, нічого цікавого вже не побачив. Напарники швидко затягли дівчину до порожньої вітальні наречених. Звідти до однієї з кімнат. А звідти вже спустили на мотузку на задвірки старих і нині порожніх стайнь. Дуже вдало дівочі кімнати виходили на них вікнами. Очевидно передбачалося, що це допоможе нареченим не втрачати голови і впадати в зайву романтичність. Не до романтичності, коли за вікном стародавні будови — зі стінами повитими плющем, з дахами, що поросли мохом. І доріжки до них давно поросли травою.

Щоправда, і цей пейзаж не завжди допомагав — якщо дівчині хочеться бути дурною та романтичною, її ніщо не зупинить.

А ввечері того ж дня молодий імператор отримав листа. Точніше, як отримав? Цей лист півдня провалявся на столику біля ліжка, притиснутий книгою з мемуарами великого адмірала. І, певне, передбачалося, що Ромул його знайде набагато раніше. А він у свої кімнати не заходив, і лист лежав, чекаючи на нього.

Прочитавши послання, спочатку перевірене за допомогою амулетів на шкідливість, імператор, у якого настрій і так був не дуже, завдяки со-Яруна, котрий чесно намагався вчити і радити, насупився, вилаявся і штовхнув столик так, що він перелетів ліжко.

Трохи постояв, бездумно дивлячись у стіну. І зрозумів, що не може погодитись із запропонованим вибором. Взагалі не хоче вибирати, надто він складний. Отже, слід вибрати щось не із запропонованого.

— Ларамо, — покликали тихо. — Я знаю, що ти тут.

На поклик, як не дивно, з'явилася і примарна жінка, пройшовши крізь стіну, і скуйовджений Межен, без стуку вдершись через двері.

— Щось сталося? — похмуро запитав штатний блазень, оцінивши вираз обличчя імператора.

— Мене шантажують, — зайве спокійно і холодно сказав Ромул і вручив Меженові листа.

Блазень прочитав, насупився.

— Що ти маєш намір робити? — спитав тихо.

— Те, чого вони точно не чекають, — похмуро сказав Ромул.

— Кинеш дівчину?

— Що ти? Я її знайду. Ці недоумки милостиво залишили річ, яку вона носила з собою кілька днів. — Ромул поплескав долонею по книзі. — Отже, знайти її можна і за допомогою собак, і за допомогою амулетів. Так, знайду, і вони пошкодують про своє бажання зайнятися шантажем.

— Якщо вони побачать варту, напевно, уб'ють дівчину, як і обіцяють, — розважливо сказав Межен. — Та й будь-яке пересування вартових може їх насторожити.

— Саме тому ми обійдемося без варти. Навряд там сидить ціла армія. Нас трьох вистачить, щоб упоратися, — спокійно сказав імператор.

— Ти збожеволів? — нечемно уточнив Межен.

— Що ти, нарешті, я повернув свій розум. Збирайся та йдемо. А Ларама поки що щитові амулети зробить з мотузок. Такі, що на зап'ястя зав'язуються. Одноразові.

Примарна жінка похитала головою, але сперечатися чомусь не стала. І блазень пішов збиратися, бурмочучи собі під ніс, що Ромул точно збожеволів. Чи то через кохання, що раптово спалахнуло, хоч і не схоже, чи сам по собі. Ось тільки кидати цього безумця практично на самоті Межен не збирався.