Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

Страйк повільно прочитав незнайоме слово зі сторінки:

— Сережки «кучі».

— Що таке «кучі»?

— За словами доньки Рубі, це стиль ромських прикрас — і, можливо, саме тому Глорія казала, що Тео була їй схожа на циганку. Рубі зналася на одязі та прикрасах. Вона помічала такі дрібниці. Отже, фургон загальмував і підібрав нашу гадану Тео, затримавши інші машини. Автівки, які їхали за Рубі, почали сигналити. Чорнява дівчина сіла у фургон, він поїхав у бік Сент-Джон-стріт, і більше Рубі його не бачила.

— І вона не розповіла про це Талботові?

— Донька сказала, що на той момент, коли їй згадався цей епізод, Рубі страшенно втомилася від усієї тієї історії, і її дуже діставав Талбот, тож вона просто сказала, що, мабуть, помилилася, і боролися таки Марго й переодягнений Крід... і взагалі жалкувала, що відгукнулася на звернення поліції до громадськості. А коли справа перейшла до Лосона, Рубі злякалася можливої реакції поліції і преси, якби вона сказала, що бачила людину, схожу на Тео. Вона вирішила, що люди подумають, ніби після пустопорожньої першої заяви вона знову хоче спробувати зіграти якусь роль у розслідуванні.

— Але її донька спокійно це все тобі розповіла?

— Власне, Рубі ж померла, так? їй воно вже не нашкодить. Донька чітко пояснила, що не вважає ці речі важливими, тож для неї не проблема мені все розповісти. Врешті-решт, навіть після цих свідчень,— додав Страйк, перегортаючи сторінку,— ми не можемо стверджувати, що та дівчина — це Тео... хоч я думаю, що це таки була Тео. Тео не була приписана до клініки й навряд чи добре знала район. Той ріг — легко впізнаване місце, щоб фургон міг забрати її після візиту до лікаря. Плюс фургону там було де зупинитися.

— Слушно,— повільно відповіла Робін,— але якщо то справді була Тео, виходить, що вона не причетна до зникнення Марго? Вона явно пішла з клініки сама, її забрали на фургоні...

— Але хто був за кермом?

— Не знаю. Хто завгодно. Батько, мати, подруга, друг, брат чи сестра...

— Чому Тео не відгукнулася на звернення поліції?

— Можливо, злякалася. Можливо, не хотіла ніде світити свої медичні проблеми. Багато людей взагалі уникає будь-яких контактів з поліцією.

— Твоя правда,— визнав Страйк.— Але я все одно гадаю, що це варто знати: чи не остання людина, яка бачила Марго живою, поїхала геть на великому авті, в якому легко можна сховати жінку... До речі, про людей, які останніми бачили Марго,— додав Страйк,— є прогрес із Глорією Конті?

— Ні,— відповіла Робін.— Якщо до кінця наступного тижня не буде реакції, я спробую зв’язатися з нею через чоловіка.

Страйк перегорнув сторінку в записнику.

— Поговоривши з донькою Рубі й небожем Флюрі, я передзвонив доктору Ґупті. Не знаю, чи ти пам’ятаєш, але я в своєму резюме нотаток Талбота писав про Скорпіона, чия смерть, як він уважав, непокоїла Марго.

— Так,— відповіла Робін,— ти зазначав, що Скорпіон — це, можливо, заміжня подруга Стіва Датвейта, яка вкоротила собі віку.

— Добра пам’ять,— сказав Страйк.— Але Ґупта не пригадав жодних пацієнтів, які померли б за таємничих обставин чи якось зацікавили б Марго, хоч визнає, що минуло сорок років і він не може заприсягтися, що таких пацієнтів не було. Тоді я спитав, чи він знає, до кого Джозеф Бреннер міг ходити на Скіннер-стріт у вечір, коли зникла Марго. Ґупта каже, що на Скіннер-стріт проживало декілька пацієнтів клініки, але не уявляє, з якої причини Бреннер міг брехати, ніби там тоді не був. І нарешті — і це, мабуть, найкорисніша інформація — Ґупта згадав, що після святкування Різдва в клініці по Глорію приїхало кілька чоловіків. Він пригадує, що один з них був старшого віку, і Ґупта подумав, що то батько Глорії. Ім’я «Гнійний Риччі» нічого йому не говорить.

Посередині Чизикського мосту детективів раптом засліпило сонце, що прорвалося крізь дощові хмари. Брудна Темза під мостом і калюжі на дорозі засяяли лазерним світлом, але за секунду хмари знову зімкнулися, і Робін та Страйк продовжили свій шлях крізь дощ і сірі сутінки січневої днини прямою старовинною дорогою, обабіч якої тягнулися блискучі мокрі кущі й голі дерева.

— А що плівка? — скоса глянула на Страйка Робін.— Я про ту, яку Грегорі Талбот знайшов на горищі. Ти казав, що розповіси при зустрічі.

— А,— озвався Страйк.— Точно.

Він завагався, дивлячись за вікно, за танцюючі двірники, на лискучу дорогу під косим серпанком дощу.

— На цій плівці — групове зґвалтування і вбивство жінки з мішком на голові.

У Робін шия і шкіра голови пішли сиротами.

— І таке людей збуджує,— гидливо мовила вона.

З її тону Страйк збагнув, що вона не розуміє і думає, ніби він говорить про порнографічну постановку.

— Ні,— пояснив він,— то не порно. Хтось зафільмував... реальні події.

Робін шоковано глянула на нього, але схаменулася і перевела погляд на дорогу. Кісточки рук на кермі побіліли. В її голову раптом почати стукати огидні картини. Що ж там побачив Страйк, аж говорить так стисло й сухо? Невже тіло жінки було схоже на тіло Марго, про яку Уна казала, що та мала «довжелезні ноги»?

— Що з тобою? — спитав Страйк.

— Я в нормі,— хіба що не огризнулася Робін.— Що... що саме ти побачив? Як...

Страйк вирішив відповісти на питання, якого вона не поставила.

— Жінка мала довгий шрам на ребрах. У звітах поліції і в пресі того часу нічого не писали про шрами в Марго, тож я думаю, що то не вона.

Робін не відповіла, проте лишалася так само напруженою.

— У... цьому брало участь четверо чоловіків,— провадив Страйк,— усі білі, з затуленими обличчями.