Читати книгу - "Чарівні створіння"

Я мав докричатись до Ліни.

«Не слухай її, Л.! Ти не повинна їй довіряти!»

Тиша. Наш зв’язок у присутності Сарафини втрачав свою силу і не працював, як обірваний телефонний дріт.

— Ліно, ти навряд чи зрозумієш, який вибір тебе змушують прийняти! Що в тебе на кону!

З накрапування сліз дощ перетворився на відчайдушну зливу.

— Ага, ти ще повір йому, після усіх його брехень, — Сарафина зиркнула на Мейкона і розвернулася до Ліни. — Шкода, що ми так мало говорили. Але ти маєш зробити вибір, і я зобов’язана відкрити тобі ставки. Наслідки дійсно є — бодай тут твій дядько сказав правду, — вона зробила паузу і провадила. — Якщо ти станеш темною, то всі світлі чародії твоєї родини загинуть.

Ліна зблідла.

— Навіщо б я таке робила?

— Бо якщо ти станеш світлою, то загинуть усі темні чародії і лілуми, — Сарафина обернулася до Мейкона. — Я справді кажу про всіх. Більше не буде твого дядька, що став тобі татом. Ти знищиш його теж.

Мейкон зник — і за мить матеріалізувався прямісінько перед Ліниними очима.

— Ліно, послухай мене, я згоден піти на цю жертву. Ось чому я мовчав увесь цей час. Я не бажав, щоб ти жила з відчуттям провини за те, що мене не буде. Я ж розумів, що ти обереш, і підтримую тебе в цьому. Відпусти мене.

Ліну трусило. Вона що, справді могла знищити Мейкона? Сарафина казала правду? І якщо так, то яким був інший вибір? Врешті-решт, у такому разі постраждає тільки Мейкон, хоча Ліна по-справжньому його любить.

— Я можу тобі запропонувати ще дещо, — додала Сарафина.

— І що ж таке ти можеш запропонувати, щоб я зголосилася вбити бабусю, тітку Дел, Раян і Ріс?

Сарафина обережно ступила назустріч Ліні.

— Ітана. Є спосіб, завдяки якому ви завжди будете разом.

— Про що ти? Ми й так разом.

Сарафина нахилила голову і примружила очі. У їхньому золоті промайнуло щось схоже на розуміння.

— То ти й цього не знаєш? — Сарафина обернулася до Мейкона і засміялася. — І ти їй не розповів? Це ж нечесно.

— Чого не знаю? — гримнула Ліна.

— Що ви з Ітаном не можете бути разом у фізичному сенсі цього слова. Чародії і лілуми не пара смертним, — вона посміхнулася від задоволення. — Принаймні доки смертні живі.

11. II

Обрання

Чародії не пара смертним, допоки смертні живі.

Тепер усе стало ясно. Неконтрольований зв’язок, розряди струму і задуха від поцілунків, серцевий напад, який мало не відправив мене на той світ, — ми фізично не могли бути разом.

Я знав, що це правда, бо пам’ятав, про що Мейкон розповідав Аммі біля Броду і в моїй кімнаті. «У них не може бути майбутнього… Є речі, які відкриються тобі згодом, які нам не підвладні».

Ліна й досі тремтіла. Вона теж розуміла, що це так.

— Що ти сказала? — прошепотіла вона.

— Що ви з Ітаном ніколи не зможете бути разом у прямому значенні цього слова. Не одружитеся, не народите дітей. У вас не може бути спільного майбутнього, принаймні реального майбутнього. Просто не віриться, що тобі про це ніхто не розповів. Вас із Ридлі точно тримали за зачиненими дверима.

Ліна обернулася до Мейкона.

— Чому ти мовчав? Ти ж знаєш, що я його кохаю.

— У тебе ніколи раніше не було хлопця, не кажучи вже про хлопця серед смертних. Ми й гадки не мали, що колись доведеться давати цьому раду. А донедавна й не усвідомлювали, наскільки сильний між вами зв’язок.

Я чув їхні голоси, але не слухав. Ми ніколи не зможемо бути разом. Я ніколи не стану для неї по-справжньому близьким.

Вітер посилився і почав різати повітря дощем, як уламками скла. Блискавка розірвала небо. Грім прокотився так голосно, що здригнулася земля. Вочевидь, ми вже не були в оці бурі: Ліна втрачала контроль.

— А коли ти збирався мене просвітити? — закричала вона гучніше від вітру.

— Після твого обрання.

Сарафина угледіла можливість перетягнути розмову на свій бік.

— Але ж ти бачиш, Ліно, ми знаємо спосіб. Спосіб, завдяки якому ви з Ітаном зможете прожити разом ціле життя, одружитися, народити дітей. Та й узагалі, вам буде під силу все, що завгодно!

— Ліно, вона ніколи цього не допустить, — відрізав Мейкон. — Навіть якби це було можливо, затям — темні чародії зневажають смертних. Вони не дадуть розвести їхню кров кров’ю звичайних людей. Цю межу не переступити.

— Це правда, але в твоєму випадку, Ліно, ми б зробили виняток. Адже існує альтернатива, — вона знизала плечима. — І це все одно краще за смерть.

Мейкон подивився на Ліну і перевів розмову в інше русло:

— Ти б знищила усю свою родину заради Ітана? Тітку Дел? Ріс? Раян? Рідну бабусю?

Сарафина розкинула могутні руки — широко, вільно, демонструючи увесь діапазон своїх сил.

— Після обрання тобі буде байдуже до цих людей, але натомість у тебе залишуся я, твоя мати, твій дядько й Ітан. Хіба ж він не найважливіша людина в твоєму житті?

У Ліни тьмяніли очі, навколо неї кружляли дощ і туман. Гроза шуміла так сильно, що майже заглушала постріли на Медовому пагорбі. Я навіть забув, що нас могли вбити — як не в цій битві, то в іншій, що теж відбувалася сьогодні.

Мейкон ухопив Ліну обома руками.

— Вона права. Якщо погодишся на це, то не відчуватимеш каяття, бо перестанеш бути собою. Та, ким ти є зараз, помре. Сарафина тільки не розповідає тобі про те, що ти забудеш і про свої почуття до Ітана, бо за кілька місяців твоє серце поглине такий морок, що Ітан утратить для тебе будь-який сенс. Обрання справляє на природницю надзвичайно великий вплив — ти навіть власноруч зможеш убити Ітана. Хіба ж я брешу, Сарафино? Хіба ж Ліна не зможе вдатись до такого жахливого вчинку? Розкажи їй, що трапилося з її батьком, якщо ти така поборниця правди.

— Твій батько забрав тебе від мене, Ліно. Те, що з ним сталося, — прикрий нещасний випадок.

Ліні була на себе не схожа. Одна справа — почути про цей нещасний випадок від божевільної місіс Лінкольн на засіданні комітету, а інша — дізнатися, що твоя мати справді вбила твого батька.

Мейкон знову спробував скористатися ситуацією.

— Розкажи їй, Сарафино, повідай, як її батько згорів живцем у власному будинку, у влаштованій тобою пожежі. Ми ж усі знаємо про твоє захоплення вогнем.

Очі Сарафини палали люттю.

— Ти втручався у наші справи шістнадцять