Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

302
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 215
Перейти на сторінку:
запросили ні мене, ні Гагаріна, — він парирував випад дами і теж із посмішкою підвів очі на неї.

Але та не збиралася лізти за словом у кишеню:

— По-перше, запрошення — прерогатива чоловіків. А щодо Гагаріна… Якщо відверто, то я не хочу бачити зайвий раз того бовдура, що зіпсував мені вчорашній вечір!

— То той палкий залицяльник так і не домігся взаємності? — кепкував Гущенко.

— Як бачите! — відрізала Лілія. — Не домігся і не має на це жодного шансу.

Офіціант приносить сніданок зі святковою надбавкою.

— Ого, — дивується Лілія.

— Пригощайтесь, цей шик — на честь дня народження улюбленого фюрера німецького народу, — пояснив Гущенко. Жартівливо чокається із дамою склянкою томатного соку. — Так що, «хайль Гітлер», геносе Лілія! А як ви здогадалися, що я вже пішов снідати?

— Дуже просто. Постукала до вас. А мені ніхто не відповів. Вже одинадцята. І я подумала, що навряд чи ви милуєтеся маніфестацією німців на порожній шлунок.

— Ваші спостереження досить логічні. Ви жінка-Шерлок Холмс. Але навіщо я вам потрібен, хіба ваших мовних здібностей недостатньо, аби замовити щось у ресторані? Наприклад, два яйця замість одного, які вам належать по праву на честь дня народження улюбленого фюрера?

— Не хвилюйтеся, достатньо! І не намагайтеся виглядати дотепнішим, ніж ви є насправді. Мова йде про звичайну ввічливість. Ви або невихована людина, або не любите жінок. Ще може бути й третій варіант: ставитесь до них, як деякі чоловіки, — наче до нижчих істот.

— Як до нижчих істот? — досить серйозно перепитав Гущенко, уплітаючи святкове м’ясо. — Цікава теорія! Хотів би принагідно з нею познайомитися.

Лілія позирнула на нього, аби пересвідчитися, що він говорить серйозно. Обличчя Гущенка було зосередженим, він ретельно чистив перше «фюрерське» яйце.

— Ну, за дикими традиціями деяких народностей, жінок там і досі міняють на верблюдів чи корів. Я про це читала.

— Це ж у яких? — зацікавився Гущенко, намащуючи крихітний шматок хліба належним йому з нагоди свята маслом.

— Ну, в арабів, чи туркменів. Я читала, що жінку можна поміняти на 10 чи 20 корів.

— Аж на двадцять корів? Усього одну жінку? — щиро здивувався Гущенко. Навіть перестав жувати.

— Вам це здається смішним?

— Ні, цікава пропорція — обмін один до двадцяти. Вірніше, одна. Але я дав би за вас набагато більше.

— Ви про що? — не зрозуміла вона.

— Ну, не менше п’ятдесяти.

— Чого п’ятдесяти?

— П’ятдесяти корів, — пояснив Гущенко. — Я вас дуже високо ціную і ніколи не погодився б поміняти вас усього на двадцять корів. Тим більше на десять. На п’ятдесят найкращих племенних, і ні коровою менше…

— Ви — хам! — Лілія раптом жбурнула виделку на стіл так, що вівсянка полетіла у всі боки, і зробила вигляд, що збирається підвестися.

— Добре, — Гущенко зупиняє її, взявши за рукав. — Вибачте. Мабуть, тут я не правий.

Лілія сідає на стільця і витирає зі столу краплі каші. Далі вони їдять мовчки. І вже завершивши трапезу, аби розрядити обстановку, він запитує:

— А де ж наш Гагарін?

— Думаю, що після вчорашнього його гарматою не піднімеш, — стенає Лілія плечима. Вираз обличчя у неї все ще ображений.

— Тим більше, що гармати всі на параді перед улюбленим фюрером, — зауважує Гущенко.

— Слухайте, Гущенко, мені, наприклад, усе це залізяччя мало цікаве. Ви ж у Берліні, як у себе вдома, то, може, покажете мені місто? — з надією в голосі запитує Лілія.

— Чому б і ні. Може, за годину, спочатку давайте насолодимся святковим дійством. У нас же є чудовий оглядовий майданчик.

«Навіщо ж ти погодився? Чи, може, вирішив загладити провину за дурні жарти?» — запитує сам у себе Гущенко. Але слово не горобець.

Вони вийшли на балкон, з якого вчора дивились факельну ходу. Парад був у самому розпалі. Шум то накочувався, то стихав, наче океанські хвилі. Тротуари були заповнені натовпом. Линуть звуки маршу. Вулицею їдуть кіннотники в одязі хрестоносців. У кожного в руках пурпуровий прапор із п’ятьма золотими свастиками — однією по центру і чотирма у кутках полотнища. Кіннотників змінив піший стрій — у руках людей у коричневих мундирах квадратний червоний штандарт зі свастикою. Древка вінчали орли з розкинутими крилами.

З готелю було видно край площі перед рейсхканцелярією. Гущенко глянув на годинник — була одинадцята. І в цей момент на балконі, мабуть, з’явився Адольф Гітлер. Про це сповістив рев натовпу й істеричні вигуки тисяч горлянок: «Хайль Гітлер!» Гущенко бачив сотні піднятих догори облич. Він не бачив очей. Але був упевнений, що то витріщені у захопленні на улюбленого фюрера очі. Матері тримали на руках маленьких дітей, що тягнули руки до фюрера, батьки вели за руки дівчаток у світлих сукенках, з букетами в руках — теж для улюбленого фюрера.

На балкон долітали окремі слова виступу іменинника: «Давайте щодня, щогодини думати тільки про Німеччину, про народ, думати про державу, про нашу німецьку націю!»

Виступ був коротким і відразу продовжився парад — пішли військові. Колони пропливали повз готель і далі виходили на площу перед трибунами.

Спочатку пройшли військові з прапорами. Очевидно, то були прапороносці всіх військових з’єднань вермахту. Знову проїхали кіннотники, за ними пройшли моряки, піхотинці. Піхотинці йшли із заплічниками, ніби відразу після параду збиралися прямувати на фронт. Потім з’явилися танки й гармати.

Люди сиділи на деревах, на найвищих гілках — хлопчаки у формі гітлерюгенду — захисного кольору сорочках і чорних шортах. Із чорними галстуками на шиї, за формою трикутними, як у радянських піонерів. Хлопчаки розмахували червоними прапорцями.

Після військових пішли робітники у формі «Трудового союзу» з лопатами на плечах. «Іди

1 ... 115 116 117 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"