Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Пікерінґ. Гаразд. Місіс Пірс може йти спати? Адже нам більше нічого не треба, правда?

Гіґінс. Бог свідок — ні!

Елайза відчиняє двері; майданчик освітлено, тож дівчину видно в усьому чудовому вбранні, в якому вона щойно виграла Гіґінсів заклад. Вона підходить до каміна і вмикає електричне світло. Вона зморена. Її блідість сильно контрастує з темними очима й косами; вираз обличчя у неї майже трагічний. Вона скидає з себе манто, кладе віяло й рукавички на рояль і сідає на лаву — мовчазна, в тяжкій задумі. Гіґінс у вечірньому костюмі, плащі й капелюсі, входить до кімнати, несучи домашню куртку, яку підхопив у передпокої внизу. Він скидає капелюха й плаща і недбало шпурляє їх на журнальний столик, так само позбувається фрака й надягає домашню куртку, а тоді стомлено падає в крісло біля каміна. Пікерінґ, десь так само вбраний, заходить до кімнати, також скидає капелюха й плаща і хоче шпурнути на Гіґінсові речі, але передумує.

Пікерінґ. Чуєте? Місіс Пірс буде сваритися, якщо ми залишимо одяг отак на купі у вітальні.

Гіґінс. Та киньте їх через перила в хол! Вона натрапить на них уранці й приткне де слід. Подумає, що ми були п’яні.

Пікерінґ. Ми й справді трохи напідпитку. А є листи?

Гіґінс. Я не глянув. (Пікерінґ бере капелюхи й плащі і йде вниз. Гіґінс заводить, напівспіваючи, напівпозіхаючи, арію з «Дівчини із золотого Заходу». Раптом припиняє співати й вигукує). І де в чорта мої капці, хотів би я знати?

Елайза похмуро дивиться на нього, тоді раптом підводиться й виходить із кімнати. Гіґінс знов позіхає й починає наспівувати. Пікерінґ повертається, несучи в руці вміст поштової скриньки.

Пікерінґ. Самі проспекти, а вам — ось цей любовний лист із графською короною. (Кидає проспекти в камін і вклякає на килимку, спиною до ґраток).

Гіґінс (зиркнувши на «любовного листа»). Лихвар! (Кидає листа слідом за проспектами).

Елайза повертається з парою великих капців без п’ят. Кладе їх на килимок перед Гіґінсом і знов сідає на своє місце, не мовивши й слова.

Гіґінс (знов позіхаючи). О Господи! Що за вечір! Що за компанія! Що за дурне блазнювання! (Нахиляється розшнурувати черевика й помічає капці. Облишує шнурки й дивиться на капці, так ніби вони самохіть з’явилися перед ним). Ой, вони тут! Отакої!

Пікерінґ (потягуючись). Ну, я таки трохи стомився! Довгий був день. Прийом у саду, званий обід і ще той, останній прийом! Чи не забагато таких розкошів? Але ви виграли свій заклад, Гіґінсе. Елайза зіграла свою роль, та ще й блискуче, правда ж?

Гіґінс (палко). Хвалити Бога, цьому кінець!

Елайзу всю аж пересмикнуло, але чоловіки не помічають її, тож вона опановує себе й знов сидить, мов закам’яніла.

Пікерінґ. Ви нервувалися на прийомі в саду? Я нервувався. А Елайза нібито була спокійнісінька.

Гіґінс. О, вона була спокійна! Я знав, що з нею буде все гаразд. Ні, це я перевтомився: стільки місяців пропихати отаку роботу! Спочатку, поки ми займалися фонетикою, воно було ще цікаво, але потім це мені смертельно набридло. Якби я не змушував себе до цього, то облишив би все ще два місяці тому. Дурна то була затія і вийшла сама докука.

Пікерінґ. Ну що ви! Я на прийомі в саду страшенно хвилювався. Серце моє так калатало, трохи не вискочило з грудей.

Гіґінс. Атож, перші три хвилини і я хвилювався. Та коли побачив, що перемога буде наша і то без бою, то почувся, мовби ведмідь у клітці, який тиняється з кутка в куток знічев’я. А обід — то було ще гірше: добру годину сидіти й запихатися їжею, не мавши з ким і словом перемовитися, крім якоїсь клятої світської дурепи! Ось що скажу я вам, Пікерінґу: такого з мене — годі. Досить створювати штучних герцогинь. Уся ця справа була для мене чистісіньким чистилищем.

Пікерінґ. Ви ж ніколи по-справжньому не поринали в рутину світського життя. (Звільна переходячи до рояля). А мені приємно час від часу зануритися в цю стихію — тоді я молодію знов. Так чи так, а це був успіх — незмірний успіх! Раз чи двічі я був добряче перелякався, бо ж Елайза так добре грала свою роль. Бачите, стільки щирих герцогинь зовсім на це нездатні: вони такі дурні, що гадають, ніби стиль сам собою, від природи, приходить до людей їхнього стану, і не вчаться ніколи. Завжди є щось професійне в тому, коли щось роблять неперевершено добре.

Гіґінс. Атож, саме це й лютить мене до нестями: дурні люди не тямлять свого власного дурного діла. (Підводячись). Але з цим покінчено, й нарешті я можу лягти спати без страху перед завтрашнім днем.

Вираз Елайзиного обличчя віщує лихо.

Пікерінґ. Мабуть, і я піду на боковеньку. І все-таки, це була велика подія — ваш тріумф! Добраніч! (Іде до дверей).

Гіґінс (рушаючи слідом за ним). Добраніч. (Кидає через плече від дверей). Вимкніть світло, Елайзо, і скажіть місіс Пірс, хай не варить мені вранці кави: я вип’ю чаю. (Виходить).

Елайза намагається триматися спокійно, мовби їй байдуже, коли підводиться і йде через кімнату до каміна, щоб вимкнути світло. Але, ще й не дійшовши туди, вона вже ладна була закричати. Сідає в Гіґінсове крісло, міцно стиснувши руками бильця. Зрештою дає серцю волю й кидається на підлогу, корчиться в безсилій люті.

Гіґінс (у гнівному відчаї з-за дверей). І де це в чорта подів я свої капці? (З’являється у дверях).

Лайза (хапаючи капці й один по одному, з усієї сили, шпурляючи в нього). Ось вам ваші капці! І ось! Беріть свої капці й щоб ви цілими днями шукали їх та не знаходили!

Гіґінс (ошелешено). Це що за... (Підходить до неї). Що сталось? Устаньте! (Зводить її на ноги). Щось негаразд?

Лайза (задихано). Все гаразд — у вас. Я виграла ваш заклад, чи не так? То й досить для вас. А я для вас, певне ж, нічого не значу.

Гіґінс. Ви виграли мій заклад! Ви! Самовпевнена комаха! Це я виграв заклад. Нащо ви шпурляли в мене капці?

Лайза. Бо хотіла розбити вам обличчя. Я б вас убила, якби могла, самолюбива ви тварюко! Чом ви не лишили мене там, де підібрали, — на вулиці? Ви дякуєте Богові, що все скінчилося і що тепер ви можете знов викинути мене туди, чи не так? (Несамовито заламує руки, аж хрускають пальці).

Гіґінс (дивлячись на неї з холодним подивом). Створіння таки рознервувалося.

Лайза (із