Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

Дівчата та їхні рятівники летіли по казна-звідки узявшейся у печерах левощурів трубі. Несподівано з'явилося світло. Вилетівши з вирви, герої опинилися у повітрі. Яскраве сонце засліпило їх. Наступної миті вони приземлилися в клітку, кришка якої від поштовху зачинилася на клямку. Декілька хвилин друзі лежали, не розуміючи, де вони знаходяться і що з ними відбувається. Лія перша прийшла до тями і озирнулася.

 - Ой, де ж це ми? - Запитала дівчина і взялася за прути, щоб зламати їх.

 - У якійсь пастці, Ваша Величність... - Почухуючи голову, яка натерпілася, говорив Гредхард. Лія розігріла власні долоні, щоб розплавити прути клітки, але вони не піддавалися. Дракониця здивувалася – «Чому метал не плавитися?»

- А-а-а! Не виходить! – Ударивши здоровою ногою по прутах, вигукнула роздратована дракониця. Клітка стояла на піску, об один її бік билися океанські хвилі, а поруч було молоде дерево. Праворуч на хвилях гойдалося старе, вкрите водоростями, судно, в трюмі горіло світло.

- А-ну, Ваша Величність, відійдіть, зараз я цю пастку на шматки покришу. - Грехард замахнувся своїм клинком, але на прутах і подряпин не залишилося, а бідного торговця відкинуло назад.

- Це в мене одного у вухах дзвенить? - Запитав торговець, сівши на підлогу клітки. Ронал глянув у правий кут і побачив мотузку, яка тяглася до корабля. Там, з іншого її кінця, дзвенів дзвіночок. Світло в трюмі згасло. За кілька хвилин на палубу вийшов дивний чоловік. На його голові красувався трикутний капелюх, обличчя прикрашала пишна руда борода. Одягнений він був у широкий камзол і темні короткі штани до колін, за пояс була пристебнута шабля. Здавалося б, звичайний рибалка чи торговець, та ось тільки варто йому було ступити на землю, як виявилося, що він один із мешканців моря. Його ноги були, як у краба. За ним неквапливо спускався одноногий чоловік у линялій сорочці і з червоною пов'язкою на голові і демон у смугастій порваній майці.

- Так-так, гляньте, хлопці, який багатий сьогодні у нас улов! - Краб дістав трубку з рота, випустивши дим із ніздрів. - Ронал поморщив ніс від їдкого диму, а Маль одразу затулила ніс рукою.

- Ми не хочемо проблем, відпустіть нас. – Роздратовано промовила Лія, насупивши брови. Дівчина схопилася за прути, намагаючись протиснути голову крізь них.

 - Наша рибка ще й розмовляти вміє? Як кумедно. Хто ж ви такі, голубонько? – Засміявся краб, майже торкнувшись власним носом носа неприродно великої демоники.

-  Ми мандрівники, тримали шлях на Зоряний острів. - Встаючи з підлоги, відповів Гредхард.

- Мандрівники. Хо-хо, вони мандрівники, хлопці, ха-ха-ха! - Відкинувши назад голову, засміявся краб та видув крізь ніздрі чергову хмару сірого диму.

- А-ха-ха-ха! - На всю горлянку розреготалися підручні рудобородого.

 - З чого ти взяла, що ми вас відпустимо? Назад не повертається те, що потрапило до піратської сіті. Ого, та вас ціла зграя! - Чоловік обійшов клітку, жадібно оцінюючи улов і потираючи руки. - Невже мені здається? Адже це справжній ельф! - Показав краб пальцем на Маль, що вже почервоніла від злості.

- Та-ну, командире, справжній ельф? - Виглядали з-за спини командира матроси.

- Дивіться - дивіться капітане, на її шиї висить золотий кулон сімейства! Вона з найвищих ельфів! – Кричав демон, солодко облизуючись.

Маль відразу взяла в руку свій кулон і міцно стиснула його в долоні, позадкувавши.

- Схоже, хлопці, скоро ми купатимемося в золоті, завдяки нашим мандрівникам, а-ха-ха! - Засміявся краб, хапаючись за своє величезне пузо.

- А, може, нам її собі лишити, командире? Я вже давно з ельфійськими дівчатами не спілкувався віч на віч, ги-ги. - Пускаючи слину, промовив один із помічників пірата.

- Тільки торкнися її - я вас на крабий салат покришу! – Ронал закрив дівчину собою, захищаючи. Він обернувся у перевертня, розпушивши свою коричневу шерсть. Його одяг не зник, як це зазвичай бувало при зверненні, а залишився на ньому, тільки сильно тріскотів по швах, особливо штани. Щось тут вочевидь було не так. Лікан здивувався, але виду не подав. Його супутники, поглинені розмовою з піратами та власними емоціями, нічого не помітили.

- Який зухвалий хлопець, ха-ха-ха. - «Оборотня і того старого в кутку можна відправити на бої, а ось за молоду ельфійку та демоницю…, ха, господар буде задоволений». - подумав пірат.

 - Як вдало, що ми знайшли вас, мандрівнички ви наші. Завантажуйте їх на корабель! Допоможемо нашим новим друзям потрапити на Зоряний острів. - Махнув рукою пірат, попрямувавши назад до корабля.

- Допоможемо, допоможемо, ха-ха. - Пірати веселилися на всю. Вони вже підраховували прибуток, який отримають за спійманих.

Лія взялася за поручні і своєю вогненною магією спробувала розламати їх. Поруччя засвітилися, але дракониця відлетіла назад, ударившись спиною об сусідню стіну.

- Но-но, демониця! Ця клітка не проста. Якою б магією ти не володіла, крихітко, на неї це не подіє. Можеш хоч всю свою силу витратити, ха-ха-ха! Ваша зброя теж марна - вся клітка огорнута чарівною сіткою так, що ні ваші мечі, ні стріли не дістануться нас, як би ви не хотіли нас убити. - Похитав вказівним пальцем капітан, який стояв біля самої кромки води. Ігніс тільки й могла, що з ненавистю дивитися на обличчя потворного пірата. Їй та її друзям нічого не залишалося, як здатися.