Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Замотую навколо грудей рушник і виходжу з ванної кімнати. Одразу ж завмираю на місці, не очікуючи побачити тут Захара. Він стоїть біля вікна, але, почувши мене, повертається, його погляд, як зазвичай, пронизує наскрізь. Дивимося одне на одного, не відриваючи погляду. Я мимоволі сильніше притискаю рушник, але, здається, він цього навіть не помічає.

Прокашлююся, намагаючись упоратися з хвилюванням.

- Дякую, - кажу тихо, відчуваючи, як голос зрадницьки тремтить. - За все, що ти зробив.

Захар ледь помітно морщиться, ніби мої слова - щось зайве й непотрібне. 

- Вдруге за день дякуєш мені, Юлю. Здається, світ збожеволів. 

Я вже готова пожаліти, перевести розмову на іншу тему, але він раптом підходить ближче. Його пальці торкаються мого підборіддя, і від цього дотику шкіра немов під електричним струмом.

Захар проводить пальцями по моїй щоці, зупиняється біля ключиці, де помітні сліди від грубих пальців Карімова. Він торкається цих місць м'яко, ледь відчутно, і я завмираю, боячись навіть зітхнути.

- Яка ж ти все ж таки дурна, Юлю, - тихо, майже пошепки вимовляє він, погляд його стає важчим, глибшим. - Ніколи не розумієш хто друг, а хто ворог.

Між нами повисає тиша, але вона сповнена напруги, немов у повітрі іскри. Я дивлюся йому в очі, намагаючись зрозуміти, що відбувається в його думках, але обличчя його, як завжди, залишається закритим і непроникним. 

- Мені потрібно виїхати, Діана внизу з моїми хлопцями, ти можеш відпочити, не хвилюючись за неї. 
Захар трохи відступає, і в цей момент щось у мені немов ламається. Я хапаю його за рукав, не усвідомлюючи, чому так відчайдушно не хочу його відпускати.

- Залишся сьогодні, - вимовляю я, мій голос ледь чутний. - Будь ласка. Залишся з нами.

Він дивиться на мою руку, що стискає його рукав, а потім піднімає очі на мене. У його погляді я бачу те, чого раніше не помічала - втому, дивну покірність і, можливо, жаль?

Захар обережно звільняє свою руку, але не йде. Натомість він підходить ще ближче, піднімає руку і гладить мене по мокрому волоссю, його пальці м'яко зариваються в нього, спускаючись до потилиці.

- Ти навіть не розумієш, що говориш, Юлю, - тихо вимовляє він, а в голосі його чується дивна печаль.
Я все ще тримаю його за рукав, хоча пальці тремтять, і мені здається, що кожна мить тягнеться цілу вічність.

- У мене до біса багато справ. І їх потрібно вирішити якомога швидше. Карімов не та людина, яку варто недооцінювати. 

- Мені... страшно, - зізнаюся неохоче. - Адже одна ніч нічого не змінить. 

- І знову ти мене дивуєш, Юлю. Раніше ж мріяла, щоб я забрався якнайшвидше, - усміхається він. 
І звісно ж Захар має рацію. 

Але сьогодні я зустріла демона гіршого за Захара Білецького. Білецькому я, принаймні, можу протистояти.

Захар довго дивиться на мене, і його погляд повільно відтаює. Він важко зітхає, немов змиряючись із тим, що зараз не зможе мене залишити.

- Гаразд, Юлю. Але тільки на цю ніч, - кидає із легким роздратуванням, ніби бореться сам із собою.
Я швидко киваю, відчуваючи, як страх трохи відпускає, і поспішаю до доньки. 

Ми трохи граємося, потім я вкладаю Діану спати, гладжу її волосся, слухаючи її рівне дихання. 
Вона спить спокійно, а я майже забуваю про все, що відбувається. 

Але за хвилину до мене долинає тихий звук кроків - це Захар ходить вітальнею. Час від часу чую, як він відповідає на дзвінки: голос його приглушений, але напружений. 

Потім звуки завмирають, і я крадуся до дверей, визираю в коридор. Він на балконі, ледь помітний силует у напівтемряві.

Підходжу ближче, не знаючи, чи помітив він мене, але коли опиняюся майже біля дверей, чую, як Захар зривається на крик, грубо кажучи щось помічникові. 

Коли він, нарешті, відключається, я мовчки стою, дивлячись на нього. Його обличчя напружене, скули різко окреслені, на лобі проступають зморшки. Трохи прикриває очі, і на мить я дивуюся, наскільки він... красивий. Прямо як раніше, коли я була в нього закохана і захоплювалася ним. 

- Можу я запитати в тебе дещо, Захаре? Раз сьогодні ми з тобою вперше за довгий час можемо спокійно поговорити, не намагаючись зачепити одне одного.

Захар задирає голову, випускає в небо білий струмінь диму. Киває, мовляв, продовжуй, я слухаю. 

- Про який злитий проєкт ти говорив, Захаре? Що я зробила, крім того, що розповіла правду на тому інтерв'ю? - запитую те, що не давало мені спокою весь цей час. Але минулого разу, коли я порушила цю тему, Захар навіть пояснювати нічого не захотів. А я й гадки не мала, про що йдеться. 

Він повільно повертається, у його погляді зріє злість. 

- Ти серйозно? - у голосі чується суміш здивування і роздратування. - Ти зараз хочеш поговорити про це?

Але я не відступаю, внутрішньо збираюся з силами.

- Мені потрібно знати. Мені потрібно розуміти, у чому ти мене звинувачуєш, Захаре. Ти злишся на мене, а я навіть не знаю, за що. Ми обидва в минулому наробили багато помилок. Ти, замість того щоб відмовитися від цього шлюбу і одружитися з коханою жінкою, вибрав вигоду для себе. Я, замість того, щоб зрозуміти, що ти ніколи не будеш моїм, наївно вірила, що одного разу ти побачиш, що я набагато краща за твою Єву, і залишишся зі мною. Але час назад повернути не можна, Захаре. І результат усього цього - наша донька, яка не повинна бачити, що ми з тобою ненавидимо одне одного. І я вважаю, що я маю право дізнатися, які ще гріхи ти на мене повісив.