Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Замовник тоненько пискнув і відскочив. А потім виставив перед собою кинджал, який він вважав заговореним проти зла.

Жінка знову засміялася і зробила ще крок уперед.

Викрадена дівчина завозилася, якось дивно смикаючи зв'язаними за спиною руками.

Замовник почав шепотіти мантру, що відганяє сили зла.

А двері за спинами воїнів, що напружено завмерли, тихенько рипнули, але тільки один встиг на це відреагувати. Другий так і впав, отримавши у скроню рукояттю короткого меча.

Перший відскочив убік, встиг розвернутися і спіймати на лезо вигнутий піратський широкий меч з одностороннім заточенням. Власник цього меча, не будь дурень, тут же спробував зайти ліворуч і зменшити дистанцію, але був відігнаний колючим ударом і ступив назад.

Воїн усміхнувся і зробив крок за ним. Меч у нього був довшим, руки теж довшими, ніж у цього коротуна, а це вже перевага, особливо якщо його загнати в кут.

Праворуч коротко спалахнуло, запахло паленим волоссям і тремтячий наймач коротко скрикнув. Примарна жінка продовжувала то шепотіти, то реготати, мабуть нічого, крім цього, зробити не могла, і відволікатися на неї не варто. А дівчисько смикалось у своєму кутку, замість того щоб сидіти тихо, чекаючи поки все так чи інакше закінчиться.

У кут противник воїна заганятися не хотів, примудрився ще й підпірнути під замах мечем, практично на колінах прослизнути вперед і опинитися на вільному просторі. Проте тепер можна було оглянути «поле битви». І побачене воїна зовсім не тішило.

Наймач саме спробував кинутися до дівчинки, мабуть для того, щоб приставити до її чарівної шийки кинджал і як у поганій театральній виставі вимагати собі свободу. Але до дівчини він не дійшов, наткнувся на щось невидиме, що пружинило і відкинуло його на крок, а мерзенний привид знову зареготав.

Довелося наймачеві коротко кричати чи прокляття, чи чарівні слова і кидати у свого супротивника щось дрібне, вивужене з кишені.

Противник відмахнувся порожньою рукою. Знову засмерділо паленою шерстю. Потім різко стрибнув уперед, до тремтячого чоловічка, який намагався зірвати з шиї черговий «вбивчий» амулет, розвернув рукояттю вперед короткий меч і вдарив наймача в чоло. Той навіть пискнути не встиг, сів, де стояв. Всі його захисти не допомогли.

— Здавайся, — запропонував воїну коротун, весело посміхнувшись. — Наш імператор добрий і розуміючий.

Добрий і розуміючий повернувся, справді виявившись імператором, і воїн, сплюнувши, відпустив меч. Битися з імператором він точно не збирався, стільки йому не заплатили.