Читати книгу - "Чорний дім"

— Точно.

— Не хочу встромляти тобі палиці в колеса, але я ні на кого не можу подумати.

— Ні? — Джек зводить брови. — Ви ніколи не вели тут бізнес, можливо, зводили будинок чи викладали поле для гольфу?

Поттер підводить голову і з вищиром посміхається Джекові.

— Звичайно, що будував, як думаєш, звідки ще я міг знати, яке це місто гарне? Особливо влітку. Ти знаєш частину міста, яка називається Лібертивіль? Вулиці такі, як Камелот і Авелон?

Джек киває.

— Я забудував половину з них. У далеких 70-х. Там ще крутився один тип, тоді… якийсь аферист. Наскільки мені відомо, він був із Чикаґо… чи мені так лише здавалося… Чи був він у бізнесі? — Це останнє запитання Поттер, здається, адресував сам собі. У будь-якому разі, він ледь хитає головою: — Важко пригадати. Та це й не важливо. Чому? Той тип зараз уже, мабуть, мертвий. Це було дуже давно.

Але Джек, котрий уміє випитувати так само вправно, як Джеррі Лі Льюїс колись грав на піаніно, думає, що це важливо. У темній частині його розуму, у якій, зазвичай, керує інтуїція, починає прояснюватись. Ще не так ясно, як хотілось би, а втім, це вже щось.

— Аферист, — каже він, неначе ніколи не чув цього слова раніше: — Що це?

Поттер кидає на нього короткий роздратований погляд.

— Добродій, який… ну, не зовсім добродій. Хтось, хто знає людей, які мають зв’язки, або, можливо, іноді люди зі зв’язками самі кличуть його. Можливо, вони мають взаємовигідні зв’язки. Аферисти — це не найкраще, що може бути у світі.

«Ні, — думає Джек, — але будучи аферистом, можна мати “Кадиллак”, що рухається плавніше за жінку».

— Ви були коли-небудь аферистом, Джордже? — Джек звернувся до глибших подробиць. Він не мав би ставити містеру Поттеру таке запитання.

— Можливо, — каже Поттер, після невдоволеної задумливої паузи. — Можливо, і був. Колись у Чикаґо. У Чикаґо треба було відстібнути чималу суму баксів і дати на лапу, якщо ти хотів отримати великий контракт. Я не знаю, як там тепер, але в той час чесний підрядник — це був бідний підрядник. Розумієш?

Джек киває.

— Найбільша угода в моєму житті — це був розвиток житлового будівництва в південній частині Чикаґо. Зовсім як у тій пісні про поганого-поганого Леро і Брауна.

Поттер сердито посміхається. На мить він забув про рак, і про фальшиві обвинувачення, і про те, що над ним щойно мало не вчинили самосуд. Він повертається в минуле, і нехай воно було трохи підлим, проте все ж краще, ніж теперішнє — нари прикуті до стіни, металевий туалет, рак, що розповзається його кишками.

— Це була справді велика угода, я не жартую. Це була велика сума федеральних грошей, але керували ними місцеві. Ми з тим типом були, як на скачках…

Він перериває розповідь, дивлячись на Джека широко відкритими очима.

— Очманіти, ти що, чарівник?

— Я не знаю, що ви маєте на увазі. Я просто тут сиджу.

— То був той самий тип, що крутився тут. То був аферист!

— Я не розумію, Джордже.

Але Джек гадає, що він розуміє все. І хоча він починає непокоїтися, він цього не показує, як не показував, коли барменша розповіла йому про маленький трюк Кіндерлінґа із затисненим носом.

— Але, мабуть, це не має жодного значення, — каже Поттер. — Хай би скільки в нього було причин на те, щоб помститися, він, швидше за все, уже мертвий. Заради Бога, йому зараз було б близько вісімдесяти.

— Розкажіть мені про нього, — каже Джек.

— Він був аферистом, — повторює Поттер, ніби це все пояснює. — Він, швидше за все, потрапив у якусь халепу в Чикаґо або десь поблизу Чикаґо, тому що я більше ніж упевнений, що коли він з’явився тут, то мав уже інше ім’я.

— Коли ви відбили в нього контракт із розвитку житлового будівництва?

Поттер посміхається, розмір його зубів і те, як вони стирчать із ясен, дозволяє Джеку побачити, що смерть надзвичайно швидко наближається до цієї людини. Від цього в нього пробігає мороз по шкірі, але він легко повертає усмішку. Це також входить у його роботу.

— Якщо говорити про «перегони» і «афери», то тобі краще називати мене Потсі.

— Гаразд, Потсі. Коли ти обігнав цього типа в Чикаґо?

— Усе дуже просто, — каже Поттер. — Це було влітку, коли ціну на виконання підряду вже розглядали на аукціоні, але місцеві чиновники досі були зайняті справою хіпі, які ще за рік до того прийшли в місто і набили копу й міському голові синець під оком. Приблизно десь року 1969-го. Я зробив одній із впливових осіб, що відповідала за будівництво, велику послугу. А тоді ще одну — літній жінці, яка мала вагомий вплив і допомогла мені перемогти в перегонах під час особливої будівельної комісії «Рівні можливості», створеної мером Дейлі. Коли розглядали справу, то перевагу надали мені. Що до того, іншого, типа — афериста, — я навіть не сумніваюся, що його пропозиція на виконання підряду була нижчою. Він усе розумів, до того ж, швидше за все, мав свої власні зв’язки, але того разу я виявився хитрішим.

Він посміхається. Жахливі зуби знову оголюються, потім зникають.

— Пропозиція на виконання підряду афериста? Десь загубилася. Надійшла надто пізно. Не пощастило. Тендер отримує Чикаґський Потсі. Через чотири роки він з’явився тут, боровся за тендер у Лібертивілі. Але цього разу я переміг його чесно, не застосовуючи жодних впливів. Коли ми випадково зустрілись у барі готелю «Нельсон» наступного ж вечора, він сказав: «Це ти той тип із Чикаґо», — а я сказав: «У Чикаґо багато типів». Він досі був аферистом, але тепер це був уже моторошний аферист. Здавалось, від нього навіть віяв запах цієї моторошності. Я не можу висловити це краще. Хоча тоді я був великим і сильним, міг бути навіть злим, на той момент я був покірним. Навіть перехиливши склянку чи дві, я був досить покірним. «Так, — каже він, — у Чикаґо багато типів, але обдурив мене лише один. У мене досі від того сльози течуть аж по дупі, Потсі, у мене добра пам’ять».

У будь-який інший час і будь-кого іншого я б запитав, наскільки доброю