Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

— Зажди трохи, друзяко, ми тобі дамо пов'язку для руки, — гукнув жорстокий Фласк, вказавши на згорнутий у кільце лінь поруч із собою.

— Диви, щоб він тебе самого не пов'язав, — крикнув у відповідь Старбак. — Налягай, а то німець його вхопить!

Усі вельботи об'єдналися в шаленій гонитві саме за цією рибою, бо вона переважала інших за розміром і могла стати найціннішою здобиччю; а ще й тому, що вона була набагато ближче до вельботів, тоді як інші кити тікали від переслідувачів з такою швидкістю, що наздогнати їх, здавалося, було просто неможливо. На той час вельботи «Пекводу» вже обігнали три шлюпки німця, і тільки вельбот Деріка, що вирушив у гонитву набагато раніше, досі тримався попереду; проте відстань між ним та його американськими суперниками зменшувалася щомиті. Вони тільки боялися, що він, наблизившись до кита, встигне кинути свій гарпун, перш ніж вони наздоженуть і обійдуть його. Але Дерік вочевидь був певний, що так воно й вийде, і раз у раз глузливим жестом показував їм свою повну лампу.

— От собака, де ж твоя вдячність? — вигукнув Старбак. — Він мене дражнить жебрацькою мискою, яку я наповнив п'ять хвилин тому! — І своїм звичайним настирливим тоном пошепки мовив: — Ану наляжте, хлопці! Зацькуємо його, як зайця!

— Я вам ось що скажу, друзі, — кричав Стабб до своєї команди, — може, це якось не по-божому, та я б цього клятого німця схрумав і кісточок не залишив. Ану наляжте! Ви дозволите, щоб ця мерзота вас обійшла? Ви любите бренді, хлопці? Бочка бренді тому, хто найкраще веслує. Щось ви не дуже надриваєтесь! Певно, ми на якір стали, бо ні на дюйм не рушимо з місця! Як у штиль, їй-богу! Еге, човен уже травою поріс! Господи, щогла скоро зазеленіє! Ні, хлопці, так не піде. Погляньте на того німчуру! Ви мені наляжте, щоб шкура горіла!

— Ох, як він воду спінив, дивіться! — кричав Фласк, витанцьовуючи на своїй банці. — А горб який! Оце біфштекс! А лежить, як колода! Ну, хлопці, руште! Сьогодні до вечері млинці та устриці, — ану налягай, — смажені венерки та оладки! Ану руш! Це ж стобочкова тварюка, а ми її впустимо?

Дзуськи! Гляньте на німця! Наляжте, друзі, бачте, який коровай пливе — пухкий та жирний! Чи вам спермацет не до душі? Це ж пливуть три тисячі доларів, хлопці! Банк! Англійський банк! Ану, що там німчура робить?

У цю мить Дерік жбурнув у своїх суперників спочатку лампу, а потім і бляшанку з олією: мабуть, у нього на меті був подвійний задум — зашкодити їм наблизитись і водночас без зайвих втрат збільшити свою швидкість сильним поштовхом із корми.

— Ох ти, гицель голландський! — скрикнув Стабб. — Ну, хлопці, руште, як руді чорти з лінійних кораблів! Що скажеш, Тештіго? Готовий розламати собі хребта на двадцять два шматки на честь старого Гейхеда? Що скажеш?

— Скажу — руште, бісові діти! — вигукнув індіанець. Розлючені кпинами німця, три човни «Пекводу» тепер ішли майже нарівні один з одним, щомиті наближаючись до Деріка. З недбалим, вільним, зверхнім виглядом, наче кат, що наближається до жертви, всі три помічники тріумфально випростались на весь зріст на кормі, підбадьорюючи веслярів вигуками: «Вперед! Ану, з вітром навзаводи! Геть німчуру! Хай за воду тримається — не потоне!»

Дерік від самого початку мав таку велику фору, що, попри всі їхні зусилля, посів би перше місце у цих перегонах; але тут втрутилася сама доля у вигляді краба, що зачепився за середнє весло його вельбота. Невдаха-весляр намагався звільнити своє весло, човен Деріка хилився на борт, а Дерік шпетив команду на всі заставки; то була зоряна мить для Старбака, Стабба і Фласка! З гучними криками вони вирвалися вперед і навскіс наблизилися до німця. За якусь мить усі чотири вельботи, витягшись по діагоналі, наздогнали кита, і його пінний слід розплився по воді справа та зліва від них.

То було жаске, жалюгідне і дивне видовище. Кит плив, піднявши над водою голову, викидаючи вперед уривчастий струмінь фонтана, і сполохано бив себе у бік своїм самотнім плавцем. У своєму непевному бігу він похоплювався то вправо, то вліво і, розтинаючи хвилі, судомно загрібав воду чи здіймав до неба той самотній плавець. Так птах із перебитим крилом незграбно кружляє в небі, марно силкуючись утекти від пазурів пірата-яструба. Але в птаха є голос, і він виливає свій страх у розпачливому квилінні, а страх цього безмовного морського чудовиська був стиснений, ув'язнений, приречений до німоти в ньому самому, у нього не було голосу, окрім того натужного хрипу, що виривався крізь дихало, і на нього неможливо було дивитися без жалю, хоча своїм велетенським тілом, ґратчастою брамою щелеп і могутнім хвостом він міг налякати і найсміливішого з тих людей, що відчували до нього жаль.

Побачивши, що за якусь мить човни «Пекводу» його обійдуть, Дерік вирішив не здаватися так легко і кинути гарпун, як то кажуть, на щастя — бо відстань була надто велика.

Та ледве його гарпунер звівся на ноги, троє тигрів — Квіквег, Тештіго і Деггу — інстинктивно схопилися з місця і, стоячи навскіс в один ряд, одночасно прицілились; і, просвистівши над головою німецького гарпунера, три нентакетські гарпуни влучили в кита. Сліпучі пінні бризки, білий вогонь! Три американські вельботи, зрушені могутнім ривком кита, промчали повз німця і відкинули його убік з такою силою, що і сам Дерік, і його спантеличений гарпунер полетіли за борт, ледь не втрапивши під човни.

— Агов, маслянки, не бійтеся! — гукнув до них Стабб, тріумфально зиркнувши в їхній бік. — Вас зараз підберуть, будьте певні! Позаду акули! Вони ж, знаєте, як сенбернари — підбирають тих, хто збився з дороги. Ура! Оце рвонули! За сонцем наздогін! Ура! Мчимо, як три бляшанки на хвості в скаженого кугуара! Ви бачили, хлопці, як біжить запряжений слон по рівнині? Спиці в колесах аж сяють, і ледь трапиться горбик — вилетиш геть! Отак, мабуть, почуваєшся, коли летиш до дідька в пекло — вниз та вниз, щодуху! Ура! Цей кит несе вічну звістку до пекла!