Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

— Влучна назва, що й казати, — буркнув собі Смок, коли через годину спустився до берега озера.

Росло тут лише кілька старих ялин. Пробираючись до них, він надибав три засипані снігом могили, де в головах над кожною стриміли стовпці з геть стертими написами. За деревами стояла напіврозвалена хатина. Смок шарпнув за клямку й увійшов. У кутку, де колись була постіль з ялинового гілля, спочивав кістяк, загорнений у зотліле хутро. «Останній відвідувач озера Несподіванок», — подумав Смок, підіймаючи з долівки грудку золота, в два кулаки завбільшки. Опріч неї, тут стояла ще бляшанка, повна шерехатих самородків, таких як грецький горіх розміром.

Усе тут побачене відповідало чуткам про озеро Несподіванок, і Смок був певен, що ці злитки золота саме з його дна. А що вкрите товстелезною кригою те дно було недосяжне взимку, то ополудні Смок кинув на нього прощальний погляд уже з верхів'я бескеть.

— Усе гаразд, містере Озеро, — промовив Смок. — Лишайся собі. Я ще повернуся по ці скарби, якщо твій лихий дух мені не зашкодить. Щоправда, я не знаю, як сюди потрапив, але дізнаюся це, звідси вибираючись.

III

На п'ятий день Смок розклав багаття біля замерзлого струмка у видолинку, під гостинними ялинами. Озеро Несподіванок залишилося десь там серед снігів, хтозна, де саме: сотня годин блукань і борсань у сліпучих снігових завіях збили його з дороги, і він уже не знав, звідки й куди мандрує. Він наче притомнів з якогось кошмару, і не певен був, чи збігло чотири дні, чи й цілий тиждень. Він спав укупі з собаками, здолав з ними безліч невисоких вододілів та звивистих карколомних ущелин, що закінчувались урвистими стінами. Лише двічі пощастило йому розпалити вогонь та підігріти лосятини, і аж ось тепер він досхочу наївсь і як слід отаборився. Хуга нарешті вщухла, стало ясно й холодно. Довколишній краєвид знову прибрав природного вигляду. Струмок, біля якого Смок опинився, здавався звичайним струмком, і течія його була спрямована куди слід — на південний захід. Але озеро Несподіванок він таки загубив, як це траплялося з усіма, хто знаходив його раніше.

Півдня дороги за течією струмка привели його в долину ширшого потоку, і Смок вирішив, що ця річка і є Макквещен. Тут він підстрелив лося й знов навантажив на кожного собаку по п'ятдесят фунтів м'яса. Звернувши на Макквещен, він натрапив на втерту стежку, хоча зверху слід санок і припорошило м'яким снігом. Смок розміркував собі, що, мабуть, на Макквещені існує два табори, а оце сполучний шлях поміж ними. «Один з цих таборів, і то саме нижній, напевне Дві Хатини», — подумав собі Смок і вирушив річкою вниз.

Було сорок градусів під нулем, коли Смок отаборився на ніч, і, засинаючи, він усе сушив собі голову, що то за люди віднайшли ці Дві Хатини і чи дістанеться він до них завтра. Тільки-но почало благословлятися на світ, як Смок знову вирушив притрушеною стежкою, втоптуючи лижвами сніг для собак.

І тут на вигині річки Смока спостигло несподіване. Він почув його і відчув воднораз. З правого берега пролунав постріл, і куля, продірявивши Смокові парку та вовняну куцину, змусила його враз обернутися. Він заточився, силкуючись утримати рівновагу на лижвах, і почув, як просвистіла друга куля — цей раз не влучивши. Смок як стій пірнув у сніг і покрався за сотню футів до лівого берега під захисток дерев. Ще пролунали постріли, і Смок гостро відчув, як йому по спині потекло щось тепле й липуче.

Він з собаками видерся на берег і заховався серед дерев та чагарів. Там він скинув лижви, випростався й обережно виглянув. Нікого не було видно. Переслідник, певне, занишк між дерев на тому боці.

Минуло з півгодини, і Смок промурмотів собі:

— Ще трохи зачекаю, і як нічого не станеться, доведеться вилізти й розкласти вогонь, щоб не відморозити ноги. А ти б як повівся, Жовтомордий, коли б оце лежав і замерзав на морозі, і знав, що на тебе чигають з рушницею?

Він скрався трохи назад, утоптав біля себе сніг і заходився тупцяти на місці, щоб зігріти ноги. Отак збігло ще півгодини, і тоді почулися санні дзвіночки. Визирнувши, він угледів санки, що вигулькнули внизу по течії з-за коліна річки, і при них одного чоловіка з напрямною жердиною в руках. Смок збентежився — це ж бо була перша людина, яку він здибав за три тижні мандрів. Наступна його думка була про того негідника, котрий ховався на протилежному березі.

Смок застережливо свиснув із своєї засідки. Подорожній не почув і мчав далі. Смок свиснув голосніше. Чоловік спинивсь, обернувся і побачив його в ту саму мить, коли пролунав постріл. Тоді Смок і собі випалив у той бік. звідки долинув постріл. Куля з протилежного берега влучила незнайомця. Заточуючись, він підступив до запрягу і витяг рушницю з-під ремінців на санках. Поки він силкувався прикласти зброю до плеча, тіло його поволі осідало на санки. А тоді, вистріливши навмання, він простерся горілиць, так що Смокові видно було тільки його ноги та живіт.

Знизу знов почулися дзвіночки. Та чоловік уже не ворушився. З-за повороту виїхало троє санок і при них шестеро чоловік. Смок гукнув застережливо, але вони вже й самі побачили, що сталося з першими санками, і чимдуж спішилися туди. Пострілів з того берега більше не було, і Смок зі своїми собаками вийшов на видноту. Від санок на річці почулися вигуки, і двоє подорожніх, поскидавши рукавиці з правої руки, націлилися на Смока.

— Ану сюди, вбивце! — скомандував один з них, чорнобородий. — Кидай рушницю в сніг!

Смок завагався, але таки кинув рушницю й підійшов до незнайомців.

— Потруси його, Луї, та забери зброю! — наказав бородань.

Смок здогадався, що перед ним франко-канадці. Луї старанно обмацав Смока й одібрав у нього мисливського ножа.

— Ну, що тепер скажеш на свій захист, доки я не рішив, тебе, незнайомцю? — погрозливо спитав бородань.

— Скажу, що ви помиляєтесь, коли думаєте, що це я вбив цього чоловіка, — відповів Смок.

Хтось із гурту вигукнув обурено — він-бо тільки-но Смоковими слідами трапив на його засідку на березі. Чоловік повідомив товаришів про своє відкриття.

— То за віщо ти вбив Джо Кайнеда? — запитав бородань.

— Кажу ж вам, я не… — почав Смок.

— Ат, з твоїми теревенями! Ми заскочили тебе на гарячому.