Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Слухаюсь!

Залишившись на самоті, майор задумався. Казимир Фельчак ідеально відповідав їхнім уявленням про розшукуваного «кравця»: він умів шити, але не працював кравцем і не був ніде зареєстрований, виходить, його неможливо було виявити. Адже злочинці напевне передбачали, що міліція шукатиме чоловіка, який пошив міліцейський мундир.

Два роки цей хлопець наполегливо залицявся до Веслави Косинської, саме у той час, коли вона вчилася у вечірній школі, в одному класі з Павлом Вигановським. Через неї вони й могли познайомитись. Можна здогадатися, що хлопець із заможної родини, до того ж маючи непогані «приробітки» від спекуляцій валютою і перепродажу квитків, подобався Вигановському. Об’єднувала їх також пристрасть до грошей, прагнення розбагатіти.

Ідея викрасти машину, що везла зарплату для робітників заводу точних приладів у Надажині, безперечно належала Вигановському. Думка використати для цього людину в міліцейській формі могла прийти в голову Фельчаку, який володіє ремеслом кравця. Він пошив мундир, і він же, найвірогідніше, знайшов третього спільника, того, котрий так переконливо зумів виконати роль співробітника автоінспекції.

Качановський голосно зареготався. Що це він собі дозволяє? Неприпустимо розмріявся, створює привабливі теорії і підганяє під них наявні факти, замість того, щоб будувати чіткі логічні висновки на конкретному матеріалі слідства. Хай Казимир Фельчак і не ходяча доброчесність, як це випливає з донесення Дзюби, проте він може виявитися цілком непричетним ні до пограбування, ні до убивства Вигановського.

Що ж, довелося знову взятися до роботи.

У ході слідства доказів набиралось все більше. Почати з того, що зовнішність Казимира Фельчака цілком відповідала опису свідків. Усіх трьох потерпілих запросили до палацу Мостовських і показали для розпізнання декілька фотографій, серед яких і фотографію Казимира Фельчака. Христина Палюх без вагання вибрала серед фотографій одну — Фельчака. Ян Ковальський відклав чотири знімки, серед них і Казимира Фельчака. Він заявив, що ці четверо найбільше схожі на хлопця з мотоциклом. Анджей Баліцький відклав аж дев’ять фотографій, але серед них також була фотографія Фельчака.

Незабаром з’ясувалося, що в Казимира Фельчака був мотоцикл, котрий він продав у кінці осені.

Тепер Фельчак жив під постійним наглядом. Невдовзі майор досить детально вивчив його спосіб життя.

Щоранку хлопець частіше вештався біля входу до банку на вулиці Чацького у натовпі схожих на нього молодих ледарів. «Бони куплю, долари…» — чіплялись вони до клієнтів банку. Іноді Фельчак крутився біля банку, який знаходився на розі Ієрусалимських Алей і Нового Свята. Цьому місцю валютники надавали перевагу над першим, оскільки тут для них умови праці кращі: не доводиться мокнути під дощем або мерзнути на морозі, тут до їхніх послуг величезний банківський вестибюль.

У другій половині дня любий Казик, як правило, не працював. Він проводив час або у барі готелю «Брістоль», або у кав’ярні готелю «Європейський». Рідше відвідував «Вікторію». У злачних місцях зустрічався з друзями, дівулями, водночас улаштовуючи свої справи.

Часом, за браком покупців бонів чи валюти, Фельчак через підставних осіб, переважно дівчат, скуповував квитки на касові фільми. Найчастіше у кінотеатрі «Скарпа», що на вулиці Коперника. Від п’ятої до восьмої вечора він тинявся перед входом до кінотеатру, пропонуючи квитки за спекулятивними цінами.

Очевидно, Фельчак заробляв непогано. У нього завжди при собі було кілька тисяч злотих, свого роду «обіговий капітал». Якщо підверталось якесь дільце побільше і наявних грошей не вистачало, він звертався до «босів» чорної біржі, яких завжди можна знайти при виконанні службових обов’язків в одній з варшавських кав’ярень. Слід сказати, що й витрати Фельчака були чималі. Кав’ярні, ресторани, бари… Чи покривали доходи витрати — невідомо.

Крім того, було з’ясовано, що в розпорядженні Казимира Фельчака була однокімнатна квартира в одному з нових будинків на Черняківській вулиці. Її господар, шкільний товариш Фельчака, виїхав на кілька місяців до НДР (підприємство, на якому він працював, вело якісь будівельні роботи). Казик марно не гаяв часу: вже не раз сусіди викликали дільничного, щоб утихомирити молодь, яка гучно розважалась у цій квартирі.

Знайомих у Фельчака було чимало. Здебільшого такі ж ледацюги, як і він сам. Судимість поки обійшла Казика боком. Щоправда, кілька разів його затримували за спекуляцію валютою, та йому вдавалося викрутитись.

На відміну від Казика, батько у нього був людиною шанованою, чесним трудівником. Двох інших синів він виховав статечної поведінки. Старший син став інженером, молодший вчився на кравця в спеціалізованому технікумі. Ось тільки з середнім не поталанило старому Фельчаку.

Крупинками збирав майор інформацію про Казимира Фельчака. За всіма статтями він підходив під образ «інспектора» з автостради, який все чіткіше вимальовувався. Та конкретних доказів у руках поки не було.

Розділ тринадцятий

НАРАДА У ПРОКУРОРА

Прокурор Бочковський був у курсі слідства. Коли на Казимира Фельчака зібрали достатньо матеріалу, прокурор вирішив скликати нараду. Запросили начальника відділу полковника Адама Немироха і майора Януша Качановського.

— Я вбачаю, — почав прокурор, — що наше слідство досить просунулось вперед. Майор Качановський добився великих успіхів. По-моєму, ми стоїмо на правильному шляху до розкриття злочину.

— Ну, до розкриття ще далеко, — вставив, як завжди обережний, полковник.

— Я певний, — продовжував прокурор, — що другим членом злочинної зграї є Казимир Фельчак.

— У мене з самого початку це не викликало сумнівів, — признався Качановський. — З того самого дня, коли я дізнався про нього під Дзюби.

— Й насправді, багато що змушує припускати: він — один із злочинців, які викрали машину з грішми. — Полковник за своєю звичкою утримався під категоричного висновку.

— І разом з тим все це тільки паші припущення, — зауважив прокурор. — Залізних доказів його вини не маємо.

— У нас є свідчення свідків, які підтверджують його вину. Христина Палюх без вагань пізнала його. Інші також визнали, що він схожий на хлопця з мотоциклом, адже я навіть не натягнув їм, на кого Фельчак повинен бути схожим. Палюх дібрала його фотографію з тридцяти інших.

— Це серйозний доказ, — погодився прокурор, — але недостатній. Знаю, знаю, зараз, майоре, ви нагадаєте мені про проданий мотоцикл, про те, що в середині березня хлопець поголив бороду. Для суду всього цього недостатньо, непрямі докази і не більше того. Спритний адвокат — а я переконаний, що батько Фельчака найме найдорожчого для захисту свого синочка, — каменя на камені не залишить від ваших аргументів. Він назве сотні колишніх власників мотоциклів, котрі продали їх з настанням зими, і тисячі молодих людей, котрі поголили бороди в середині березня.