Читати книгу - "Нічний цирк"

Коридори освітлені лампами з абажурами у вигляді кришталевих водоспадів, що погойдуються в такт руху поїзда. Усе довкола спокійне й безтурботне.

Незадовго після вирушення Селія ховає книгу в шкіряній палітурці у всіх на виду, замаскувавши її між власними книжками.

Замість просякнутої кров’ю сукні вона вдягає іншу, ту, що особливо подобалася Фрідрікові, — перламутрову, перев’язану чорними, білими й антрацитовими стрічками.

Коли Селія йде коридором, стрічки шелестять і розвіваються за спиною.

Дівчина зупиняється біля дверей, на котрих, крім написаного від руки імені на табличці, видніються два каліграфічних ієрогліфи.

Господиня одразу відгукується на ввічливий стук і запрошує зайти всередину.

Більшість купе в поїзді аж сочиться кольорами, але те, де живе Тсукіко, здається цілком нейтральним. Воно майже порожнє — лише кілька паперових ширм і штори із шовку-сирцю, що пахнуть імбиром і вершками.

У центрі приміщення, на підлозі, у червоному кімоно сидить Тсукіко, схожа на багряне серце блідої кімнати.

І вона не сама. Поклавши голову їй на коліна, поруч лежить Ізобель і тихенько схлипує.

— Я не хотіла заважати, — вибачається Селія. Вона застигає на порозі, уже налаштована вийти з купе й зачинити за собою двері.

— Ти нам не заважаєш, — переконує Тсукіко й махає, щоб дівчина зайшла всередину. — Може, допоможеш мені переконати Ізобель, що їй необхідно трохи поспати.

Селія мовчить, але віщунка витирає очі, підводиться й киває.

— Дякую, Кіко, — каже вона, розгладжуючи зморшки на сукні. Дівчина-змія й далі сидить на підлозі й зосереджує всю увагу на Селії.

Ізобель, прямуючи до дверей, зупиняється біля фокусниці.

— Мені шкода, що гер Тіссен загинув, — каже вона.

— Мені теж.

На якусь мить Селії здається, що Ізобель хоче обійняти її, але дівчина лише киває та йде, зачинивши за собою двері.

— Останні кілька годин були довгими для кожного з нас, — озивається Тсукіко, коли віщунка зникає. — Тобі необхідно випити чаю, — додає вона, перш ніж Селії вдається пояснити, чому вона прийшла. Дівчина-змія пропонує їй сісти на подушку й тихо йде до кінця вагону, де за ширмою ховається всіляке чайне начиння.

Тсукіко неквапливо заварює дві піали чаю маття[23], і все видається чудовим і заспокійливим, хоча й не схоже на повноцінні чайні церемонії, котрі дівчина колись улаштовувала кілька разів.

— Чому ти ніколи не казала мені? — питає Селія, коли Тсукіко вмощується навпроти неї.

— Не казала про що? — не розуміє дівчина-змія й посміхається поверх горнятка з чаєм.

Селія зітхає. Вона розмірковує, чи так само важко було Лейні Берджес, коли вони зустрілися за чаєм у Константинополі. Вона вже мало не наважується розбити піалу з чаєм Тсукіко, щоб подивитися на її реакцію.

— Ти поранилася? — цікавиться Тсукіко, показуючи на рубець на пальці в Селії.

— Майже тридцять років тому мене зв’язали путами зі змаганням, — озивається вона. Потім сьорбає чай і додає: — Може, тепер, коли ти бачила мій, покажеш мені свій рубець?

Тсукіко посміхається та ставить піалу на підлогу, а тоді повертається й відгортає комірець кімоно.

Внизу шиї, десь між сплетінням витатуюваних символів у вигині півмісяця, причаївся ледь помітний шрам, за формою й розміром схожий на каблучку.

— Як бачиш, гра добігає кінця, а рубці залишаються, — каже вона та поправляє кімоно на плечах.

— Це знак від однієї з прикрас мого батька, — зізнається Селія, але Тсукіко не погоджується й не заперечує.

— Як тобі чай? — запитує вона.

— Чому ти тут? — у свою чергу цікавиться Селія.

— Мене найняли, бо цирк шукав дівчину-змію.

Селія опускає свою піалу.

— Я не в настрої жартувати, Тсукіко, — повідомляє вона.

— Тоді точніше формулюй запитання і, ймовірно, отримаєш задовільніші відповіді.

— Чому ти ніколи не казала мені про змагання? — веде далі Селія. — Що ти раніше сама брала в такому участь?

— Я пообіцяла не відкривати своїх таємниць, поки мене про них не спитають прямо, — повідомляє дівчина. — І дотримала свого слова.

— А чому ти прийшла сюди на самому початку?

— Мені було цікаво. Це перша гра після тієї, у якій змагалася я. Я не планувала надовго залишатися.