Читати книгу - "Третій фронт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Куди ви їдете, пане Владюшо?
— Я їду нищити корпорацію «S. S. А.». Сьогодні буде її останній день, присягаюся.
— Це одна з найбільших українських корпорацій! Її знищення вб’є українську економіку!
— Брехня. «S. S. А.» справді велика, але це ніщо інше, як пухлина. Велика й отруйна. Ми позбавимося її й допоможемо країні! Проведемо операцію. Можливо, на початку буде трохи гірше, але потім ми одужаємо і Україна стане сильнішою.
— Але за що нищити найбільшого в України платника податків? Вами керує помста за ногу?
— Мною керує справедливість. Той, хто скоїв злочин, мусить бути покараний. На жаль, останніми роками «S. S. А.» лише коїла злочини, набиралася шалених багатств і ніяк не відповідала перед суспільством. Тепер настав час все змінити!
— Президент виступив категорично проти знищення «S. S. А.».
— Що ж, сьогодні в нього з’явиться привід посумувати.
— Президент заявив, що корпорація «S. S. А.» є хребтом української економіки, патріотичним бізнесом, який надає велику допомогу під час війни.
— Корпорації — пиздець. Принаймні її керівництву. Ми зітнемо голову, а хребет нехай далі працює на Україну.
— Удар по «S. S. А.» — це удар по Україні!
— Маячня.
— У війні вас з корпорацією зацікавлені росіяни!
— Ще одна маячня.
— Володимир Путін назвав голову корпорації Ігоря Богославського своїм особистим ворогом. Ви тепер нищите ворогів Хуйла?
— Я нищив і нищу ворогів України.
— Ви розумієте, що війна в центрі Києва призведе до величезних втрат серед мирного населення?
— Ніякої війни не буде. Я просто прийду, візьму голови Богославського та його заступників і піду. Все відбудеться швидко і майже непомітно.
— За нашими даними, Богославський зараз за межами України. Ви будете штурмувати порожню будівлю!
— Богославський у своєму кабінеті на 24-му поверсі. Він закляк і чекає мене. Не хвилюйся, падло, я вже скоро! — зареготав у камеру.
— Ви напідпитку? Чи під наркотиками?
— Я в ейфорії від того, що спочатку переміг кремлядь, а зараз знищу кляту корпорацію!
— Хто ці люди разом з вами?
— Це моє військо. Найкращі чудовиська, які допоможуть мені досягти горлянки Богославського.
— Будь ласка, їдьте тихіше, ми не встигаємо! — попросили журналісти, які почали відставати від тачанки.
— У нас мало часу. — Я розвів руками.
— Що буде потім? Чи правда, що ви збираєтеся в політику? Блок Бар-Кончалаби «Третій фронт», на місцях уже активно формуються первинні організації та регіональні штаби.
— Нічого про це не знаю.
— Ви будете вимагати дострокових парламентських чи президентських виборів?
— Мене не цікавлять вибори. Вперед!
Дика Ганна шмагонула батогом, коні побігли швидше, журналісти лишилися позаду. А попереду я побачив хмарочос корпорації. Біля нього почулася стрілянина, потім вибухнув гвинтокрил, який намагався злетіти з даху.
— Що це там? — спитав Іван Карпович.
— Я попросив Людину Борщу трохи почергувати, щоб щури не розбіглися. От він і чергує, чекає нас, щоб потім полетіти на Третій фронт.
— Слава Владюші! Бар-Кончалаба — наш президент! — кричали нам із будинків, аплодували, дехто навіть квіти кидав.
Я не звертав уваги. Я думав лише про помсту.
— Щось не те, — сказав Іван Карпович, який почав нервово озиратися. — Що?
— Небезпека. Прикриваємо Владюшу! — крикнув він. Вони оточили мене ще сильніше. Пострілу ми не почули, просто Іван Карпович смикнувся, а на мене пирснула кров. Ще один постріл. Цього разу його було чутно. Це Чет бив зі свого «манліхера».
— Готово, — сказав він.
— Знову снайпер! — прошепотів Іван Карпович.
— Що з вами? — спитав я.
— Подряпина, нічого страшного.
— Н-но! — крикнула Дика Ганна. Коні пришвидшилися, а позаду щось вибухнуло. Здається, ракета. Он іще одна полетіла з будинку. Але її зустрів вогнем Андрюха. Ракета вибухнула в повітрі, так до нас і не долетіла. — Н-но! — Дика Ганна швидко вивезла нас з-під обстрілу.
Невдовзі ми були вже біля хмарочоса корпорації — однієї з найвищих будівель столиці. Десятки поверхів чорного скла, яке не брали кулі. З навколишніх будинків тікали останні жителі. Перед входом вишикувалися чорні броньовики для перевезення готівки. З їх вікон стирчали дула автоматів. Я був упевнений, що за чорним склом першого поверху були барикади й вогневі точки. Нас чекали.
Дика Ганна розвернула тачанку кулеметом до входу. Ми вийшли. Іван Карпович притримував мене. Двері центрального виходу несподівано відчинилися. З них з’явилося двоє. Я придивився. Богославський, невисокий, із круглим обличчям і сивою борідкою, а за ним на мотузці, зі зв’язаними руками й кляпом, плентався Воронцов. Той самий, що скалічив мені ногу. Такого маневру я не чекав. Керівники пройшли через ряд броньовиків і попрямували до нас.
— Пане Владюшо! — Богославський зупинився, відійшовши метрів тридцять від броньовиків. Я дивився на нього. — У нас виник конфлікт. Як я вважаю — помилково. Точніше, я бачу в цьому руку кремляді, якій вигідно, щоб дві потужні проукраїнські сили воювали одна з одною.
Я мовчав.
— Спочатку вони підкупили нашого голову правління. — Богославський штовхнув Воронцова. — Підкупили й залякали, схопивши маленького сина від першого шлюбу. Ну, ви знаєте, як вони вміють. Саме за наказом кремляді він застосував до вас тортури, скалічив ноги. Але сталася накладка. Кремлядь нічого не може добре спланувати. Поки Воронцов виконував наказ і калічив вас, чудовиська напали на базу нашого заводу. Вам, на щастя, вдалося врятуватися. Коли я дізнався, то наказав провести службове розслідування, під час якого з’ясувалося, що Воронцов діяв усупереч інтересам корпорації, бо ж ми планували допомагати вам в організації третього фронту, але ні в якому разі не калічити. Воронцова було звільнено з посади, затримано і допитано. Він у всьому зізнався. Ми визнаємо його провину перед вами. Ви, пане Владюшо, маєте право покарати його, як вважаєте за потрібне.
Я далі мовчав. Богославський кивнув.
— Але наші вороги не зупинилися на цьому. Вони шукали можливості посилити конфлікт між нами. І знайшли як вдарити, коли дізналися про ваші почуття до Білої вбивці. Чесно кажучи, я не очікував удару з цього боку, не думав, що кремлядь зможе знайти її. Бо ж ми шукали її кілька років, але вона вміла ховатися. Потім, відповідно до домовленостей із вами, я відкликав наших людей. А кремлядь не заспокоїлася і змогла знайти Білу вбивцю. Знайти і вбити. Наша служба охорони дізналася занадто пізно, ми не змогли завадити. Але нам вдалося наздогнати вбивць. Мабуть, вони розуміли, що їх чекає ваш гнів, почали відчайдушно відстрілюватися й загинули. Але нам вдалося зібрати достатньо доказів причетності кремляді до загибелі. Документи зі мною, ви можете продивитися їх і самотужки оцінити переконливість. Пане Владюшо, я здогадуюся, що ви відчуваєте щодо мене і моєї корпорації. Але я прошу вас заради України обміркувати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третій фронт», після закриття браузера.