Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

– Віктор був молодий. – Елла зупинилася біля ґанку, дивлячись у далечінь. – Жені швидко йому набридла. Він кинув її, а вона ніби зійшла з розуму. Переслідувала його, погрожувала… Одного разу побила його нову пасію і підпалила машину.

– Він заявив на неї в поліцію?

– Він робив гроші і не хотів уваги журналістів, тому один його друг… Наш спільний друг Алекс дещо йому порадив.

Віта почувалася незатишно, обговорюючи справи давно минулих днів, у яких брали участь знайомі їй люди. Чужі брудні таємниці ніколи її не приваблювали. Навіть цікавість не розігралася. Можливо, тому що в глибині душі вона була на стороні дівчини, яка втратила голову від кохання?

– Погрози? – припустила неприязно.

– Шантаж. Жені дуже сильно дорожила однією річчю… Старовинний кулон, сімейна реліквія. Віктор забрав його і пригрозив викинути в річку, якщо вона докучатиме.

– Її це не зупинило, – кивнула Віта.

Елла повернулася до неї.

– Ні. Це лише зміцнило її божевілля. Пропажа кулона зводила Жені з розуму кілька місяців.

– І Віктор віддав його.

– Сказав, що втопив у річці.

– Навіщо?!

– Хіба ви не вивчили його характер? Він не терпить, коли щось іде врозріз із його планами. Ось і тоді… Була зима. Жені, почувши це, побігла в парк. Билась об лід, кричала, що Віктор зруйнував її життя… Поклялася, що він ніколи не буде щасливим. І провалилась у воду. Ми тоді ніби як дружили… Я бачила це, але не змогла її витягти. Тіла не знайшли, і всі подумали, що Жені знесло течією… Це назвали нещасним випадком, а через роки Віктор зустрів дівчину, яку покохав по-справжньому. Вона невдовзі померла, і ми дізналися, що у Жені залишився брат. Божевільний! Він прямо заявив, що знищить будь-кого, хто буде дорогий Віктору. Потім загинула Марина… І Катя. Ніяк не збагну, чому саме Катя? Напевно, той виродок хотів нагадати, що стежить за ним.

– Але ви ж…

Віта осіклась. Якось неввічливо говорити, що Елла довго зустрічалася з Віктором і нічого з нею не сталося.

– Ми – двоє людей, які часом переривали самотність одне одного. Між нами немає почуттів. Мені нічого боятися.

З будівлі виглянула Маша. Кинула зацікавлений погляд на Еллу і повідомила, що зміюка гнівається.

– Зараз прийду. – Віта уявила, як Аглая Іванівна пірнає під лід, і не відчула задоволення.

Колега зникла. За скляними дверима виднівся її силует – вона явно мала намір зловити хоч слово.

– Нещодавно я дізналась, що Женев’єв жива, і вирішила вас попередити, – продовжувала Елла, не звертаючи уваги на сторонню слухачку. – Для Віктора ви – не просто чергова інтрижка. Ви не як я… Він докладає зусиль, щоб не поранити вас і не образити. Для нього це щось нове.

– Ви маєте на увазі…

– Він закохався по вуха. Будьте уважні.

– Я не збираюся влазити в його життя!

Елла підійшла до своєї машини і почала шукати ключі.

– Це не має значення, – сказала, перебираючи вміст сумочки. – Головне – те, що відчуває він. Повірте на слово, якщо з вами щось трапиться, Віктор страждатиме по-справжньому.

– А як же я? – Віті здавалось, що вона в якомусь театрі абсурду. – Віктор, Віктор, Віктор! А я? Кому-небудь взагалі цікаво, що відчуваю я?!

Пілікнула сигналізація.

– Ні. І вам краще прийняти цю гру. Закоханий Віктор захистить вас будь-якою ціною, озлоблений – знищить вмить.

Автомобіль влився у потік транспорту.

Віта стояла на тротуарі. Вітер тріпав волосся, пронизував до кісток, спричиняв різь у очах…

«Елла має рацію», – думала вона, не в змозі визнати це до кінця.

Думка Віти нічого не значить. І або доведеться грати за правилами, або постраждають дорогі їй люди. Ні, не Тін – той переживе. А ось батьків передчасна смерть доньки підкосить остаточно.

– Курочкіна! – Маша вискочила на холод. – З глузду з’їхала? Зміюка біситься як навіжена! Курочкіна! Ти куди?

– На своє робоче місце.

– А підвал…

– Якщо я захочу, в підвалі сидітиме Аглая Іванівна.

Але навіть від абсолютно реальної погрози легше не стало.

***

22 березня, 13.00

вул. Лісова

– Партнере, мені потрібна твоя допомога.

– Що з тобою трапилось, Шарашко? Чий це номер?

– Емм… Мене затримали за порушення громадського порядку чи якось так.

– Коли ти встиг його порушити?!

– Коли купався в непристойному вигляді на очах у дочки мера. Дочка, до речі, не мала нічого проти. Але мова не про те. Йди в Прирічковий парк і знайди найбільшу калюжу.

– Навіщо?!

– Щоб викупатися. Не питай дурниць! І не телефонуй Наталі. Я обіцяв, що більше ми її не потурбуємо.