Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

Аларіон скористався цією миттю, не відпускаючи Віолетту, а навпаки, міцніше пригорнувши її до себе. Він вдихнув аромат її волосся, тепло її тіла здавалося таким рідним, таким необхідним, ніби без цього він би більше не зміг дихати.

– Дякую, моя королево, – тихо сказав чоловік.

– Та за що? – Віолетта засміялася, зморщивши носа.

– За те, що ти повернула мене до життя.

Вона не встигла нічого відповісти, бо вже в наступну мить його губи знайшли її, і цей поцілунок не був таким, як усі попередні. У ньому було більше, ніж просто ніжність. Більше, ніж просто пристрасть. У ньому була вдячність, обіцянка і саме життя – нове, яке вони розпочали разом. Яке вони проживуть разом – до кінця їхніх днів. 

Дрібний сніг кружляв навколо, ніби сама зима благословляла цей момент, і Віолетта, тремтячи від хвилювання, притиснулася ще ближче, відчуваючи, як б’ється його серце – рівно, сильно, так само, як її власне. Дякувала Небесам, що він знайшов її, і згадувала його почервонілі від втоми і сліз очі, коли він колись стояв з Лолою на руках біля воріт госпіталю, і був так сильно непотрібен цілому світу, але був так сильно потрібен їй. Зараз – сильний чоловік і батько її доньки, а колись – її безсилий, її загублений… її принц-вигнанець.

____________

Дякую усім читачам за підтримку і коментарі! 

Підписуйтеся, щоб не пропустити наступні книги. Скоро вийде вже дописана книга з рейтингом 18+, яка не буде видна для незареєстрованих користувачів сайту, тому моїм повнолітнім читачам, які ще не зареєструвалися, рекомендую долучитися до спільноти Букнет і підписатися на мою сторінку. 

Усім дякую ще раз!

Підписуйтеся на мій невеличкий блог в телеґрам-каналі: https://t.me/yarakryhta 

Кінець