Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Діти Дюни 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти Дюни"

339
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діти Дюни" автора Френк Херберт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 127
Перейти на сторінку:
зажадала вона.

Але він не припинив викладати свої відкриття.

— Екологічна трансформація планети — менше форелей…

— Очевидно, вони цьому опираються, — сказала вона й почала нарешті розуміти страх у його голосі, всупереч власній волі втягнувшись у цю розмову.

— Коли щезне піщана форель, то зникнуть і хробаки, — промовив він. — Слід попередити племена.

— Більше не буде прянощів, — продовжила вона.

Слова лише ледь зачіпали вершини системної небезпеки, що, як вони обоє знали, нависла через людське втручання у древні взаємозв’язки на Дюні.

— Це те, що знає Алія, — сказав він. — Тому вона так зловтішається.

— Як ти можеш бути в цьому впевнений?

— Я впевнений.

Тепер вона достеменно знала, що його непокоїло, і від цього знання її обсипало холодом.

— Племена не повірять нам, якщо вона це заперечить, — промовив він.

Його твердження стосувалося основоположної проблеми їхнього існування: як можуть фримени очікувати мудрості від дев’ятирічних? Алія, внутрішній розбрат сутностей якої наростав з кожним днем, грала на цьому.

— Мусимо переконати Стілґара, — сказала Ганіма.

Обоє як один обернули голови й глянули на освітлену місяцем пустелю. Зараз це було інше місце, змінене впродовж усього кількох миттєвостей усвідомлення. Ніколи ще людське втручання у це середовище не було настільки помітним для них. Відчували себе інтегральним складником динамічної системи з хисткою рівновагою. Новий погляд включав справжню зміну свідомості, що затопила їх потоком спостережень. Як казав Лієт-Кайнс, Всесвіт був місцем постійної розмови між популяціями живих істот. Гаплоїдна піщана форель розмовляла з ними, наче людська істота.

— Племена зрозуміли б загрозу для води, — промовив Лето.

— Але ж ця загроза стосується чогось більшого, ніж вода. Це… — Вона замовкла, збагнувши глибше значення його слів. Вода була найважливішим символом влади в Арракісі. У своїй основі фримени зоставалися вузькоспеціалізованими істотами, що вижили в пустелі, експертами поведінки за вкрай несприятливих стресових умов. Коли ж води стало вдосталь, відбулося дивне перенесення символу, хоча вони ще розуміли старі потреби.

— Ти маєш на увазі загрозу для влади, — поправила вона його.

— Звичайно.

— Але чи повірять вони нам?

— Якщо побачать, що відбувається. Якщо помітять порушення рівноваги.

— Рівновага, — сказала вона й повторила давні слова свого батька: — «Це те, що відрізняє людей від натовпу».

Її слова розбудили в ньому їхнього батька, і він промовив:

— Економіка проти краси — історія більш древня, ніж Шеба[10]. — Він зітхнув і глянув на неї крізь плече. — Я почав бачити віщі сни, Гані.

Вона мимоволі різко зітхнула.

— Коли Стілґар сказав, що наша бабуся запізнюється, — я вже це знав. Тепер підозрюю, що й інші мої сни пророчі.

— Лето… — Вона похитала головою, її очі змокріли. — До нашого батька це прийшло пізніше. Не думаєш, що це може бути…

— Мені снилося, що я маю на собі обладунок і мчу крізь дюни, — промовив він. — І я був у Джакуруту.

— Джаку… — Вона кашлянула. — Це старий міф!

— Це справжнє місце, Гані! Я мушу знайти чоловіка, якого називають Проповідником. Мушу його знайти й розпитати.

— Думаєш, що він… наш батько?

— Запитай саму себе.

— Це було б схоже на нього, — погодилася вона, — але…

— Мені не подобаються речі, про які я знаю, що зроблю їх, — сказав він. — Уперше в житті розумію батька.

Вона відчула, що зникла з його думок, і промовила:

— Цей Проповідник, імовірно, лише старий містик.

— Молюся, щоб так було, — прошепотів він. — Ох, як я за це молюся! — Він хитнувся вперед і встав. Під час руху балісет бринів у його руках. — Якби ж він був лише Гавриїлом без сурми[11].

Мовчки дивився на освітлену місяцем пустелю.

Вона обернулася, щоб глянути туди ж, куди й він. Побачила болотні вогні — це гнила рослинність на краю січових насаджень, а тоді чисті обриси дюн, що плавно переходили одна в одну. Це було місце, повне життя. Навіть коли пустеля спала, хтось лишався насторожі. Вона усвідомила цю настороженість, почувши, як тварини внизу п’ють із канату. Одкровення Лето змінило ніч: то була жива мить, час відкриття регулярності в постійній зміні, хвилина, коли можна відчути довгий рух від їхнього земного минулого, увесь записаний в її пам’яті.

— Чому Джакуруту? — спитала вона, а її спокійна інтонація розвіяла тривожний настрій.

— Чому… не знаю. Коли Стілґар уперше розповів нам, як вони вбили там людей і наклали на це місце табу, я подумав… те, що й ти. Але тепер звідти надходить небезпека… і Проповідник.

Вона не відповіла, не вимагала, щоб він поділився з нею іншими своїми віщими снами, і знала, наскільки це виказало йому її страх. Ця дорога веде до Гиді, і вони обоє це знали. Коли вони обернулися і дорога повела їх назад до січового входу, це невимовлене слово висіло між ними. Гидь.

Всесвіт належить Богові. Вони єдині, цілісність, на тлі якої розрізняються всі поділи. Минуще життя, навіть свідоме й розумне, яке ми називаємо чутливим, лише незначною мірою зберігає довільну частку цієї цілісності.

З Коментарів К. Е. П. (Комісії екуменічних перекладачів)

Галлек подавав знаки рукою, щоб донести справжнє повідомлення, тоді як уголос велася інша розмова. Йому не подобався малий передпокій, призначений духовенством для цього звіту, він знав, що там напхано шпигунських пристроїв. Та хай вони спробують перехопити ледь помітний знак рукою. Атріди вдавалися до цього засобу зв’язку впродовж століть, і ніхто ще його не перемудрував.

Надворі настала ніч, але в кімнаті не було вікон, їх заступали світлокулі, що висіли у верхніх кутках.

— Багато із затриманих нами — люди Алії, — просигналізував Галлек, стежачи за обличчям Джессіки. Натомість уголос розповідав їй, що допити тривають.

— Як ти й передбачав, — відповіла Джессіка на пальцях. Кивнула й промовила відкрито: — Я розраховую на повний звіт, коли ти досягнеш задовільних результатів, Ґурні.

— Звичайно, міледі, — сказав він, а його пальці продовжували рухатися: — Є ще одна тривожна річ. Під впливом наркотиків деякі із затриманих говорили про Джакуруту, але, щойно вимовивши це слово, помирали.

— Рефлективна зупинка серця? — спитала на пальцях Джессіка й промовила: — Ти відпустив когось із ув’язнених?

— Кількох, міледі, — найочевидніших телепнів. — А його пальці повідомили: — Ми підозрюємо серцевий примус, але остаточної певності нема. Розтин ще не завершено. Однак я подумав, що ви мусите знати про Джакуруту, тож прийшов негайно.

— Ми з Герцогом завжди вважали Джакуруту цікавою легендою, що, можливо, опирається на факти, — відповіли пальці Джессіки. Вона вгамувала спазм болю, який відчувала щоразу, кажучи про давно померлого коханого.

— Ви маєте якісь накази? — вголос спитав Галлек.

Так само Джессіка відповіла йому, наказавши повернутися на

1 ... 11 12 13 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Дюни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти Дюни"