Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Коли Мирт підвів мене до столів, я продовжувала кивати і посміхатися.

 - Гей, дружино! Привітання закінчено! - шепнув він мені на вухо.

 - Що, справді? Я вже думала, що це ніколи не скінчиться.

 - Ніщо не триває вічність, - Мирт подав келих вина. - Зараз ми, нарешті, зможемо поїсти і відпочити.

Я полегшено зітхнула і озирнулася. На нас вже ніхто не дивився, гості розбрелися по залі, хто насолоджувався вином та закусками, хто просто розмовляв, молодь пішла в дальній кінець танцювати. Добре, хоч нас не змусили, я і так відчувала себе немов натягнута струна - ось-ось зірвуся. Високосний відчув мій настрій і кивнув на келих, який я судорожно стискала в руці.

Вино виявилося трохи солодкуватим і терпким. Не дуже мені сподобалося. Зате закуски були на вищому рівні. Я так ніколи і не дізнаюсь, чим були наповнені пісочні кошики або що ховалося всередині бутербродів, але багатство несподіваних смакових відчуттів просто вражало. Я наїлася так, що хоч блискавку на сукні розстібай. І якраз вчасно.

 - А чи не час молодих скинути в прірву? - раптом пролунав голос із зали.

 - Так, набридли вони нам, давайте їх викинемо! - підхопили інші.

Я напружено повернулася до Високосного:

 - У чому справа? Чого вони хочуть?

 - Це нас таким чином випроваджують у спальню, - схилився до мого вуха Мирт. - Традиція така, не бійся.

І все ж скрикнула, коли кілька сильних рук підхопили мене і потягли, заспокоїло тільки те, що і «чоловіка» мого так само тягли поруч. Під крики і улюлюкання нас занесли в спальню, в якій я минулої ночі ночувала одна, і замкнули двері.