Читати книгу - "Битва королів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я чула, слуги кличуть її драконячим хвостом.
— Король Джофрі сидить на престолі, на якому колись сидів Ейгон Дракон, у замку, збудованому його сином,— сказав сер Ейрис.— Він — наступник дракона; до того ж малиновий — колір дому Ланістерів, а це ще один знак. Комета послана провістити сходження Джофрі на престол, це понад усякий сумнів. Вона означає, що він переможе всіх своїх ворогів.
«Невже це правда? — міркувала Санса.— Невже боги такі жорстокі?» Її власна матір стала ворогом Джофрі, і брат Роб також. Батька стратили за наказом короля. То невже Роб і її леді-матір мають померти наступні? Так, комета червона, але Джофрі наполовину Ланістер, а наполовину Баратеон, а у них на гербі чорний олень на золотому полі. То, може, боги мали б послати Джофу золоту комету?
Зачинивши віконниці, Санса рвучко відвернулася од вікна.
— Маєте сьогодні чарівний вигляд, міледі,— мовив сер Ейрис.
— Дякую, сер.
Санса знала, що Джофрі захоче бачити її на турнірі на його честь, тож з особливою ретельністю поставилася і до свого обличчя, і до вбрання. Вона вдягнула світло-лілову шовкову сукню, а волосся оздобила сіточкою з місячним камінням — то був подарунок від Джофрі. Сукня мала довгі рукави — щоб заховати синці на руках. Теж подарунок від Джофрі. Коли йому повідомили, що Роба проголосили королем на Півночі, він розлютився до нестями й послав сера Бороса відлупцювати Сансу.
— Ходімо? — подав їй руку сер Ейрис, і вона дозволила вивести себе з кімнати. Якщо комусь із королівської варти потрібно ходити за нею слід у слід, то хай це буде він. Сер Борос був запальний, сер Мірин — холодний, мертві очі сера Мандона змушували її почуватися ніяково, а сер Престон ставився до неї, як до недоумкуватої дитини. Ейрис Окгарт, натомість, був люб’язний і розмовляв з нею душевно. Одного разу навіть заперечив, коли Джофрі звелів йому вдарити її. Врешті він таки її вдарив, але не так сильно, як зробив би це сер Мірин чи сер Борос, і до того ж він засперечався! Решта слухняно все виконували... окрім хіба Гончака, але Джоф ніколи не просив Гончака карати її. Для цього в нього було п’ятеро інших.
У сера Ейриса була світло-каштанова чуприна й досить приємне обличчя. А сьогодні він узагалі мав ефектний вигляд у білому шовковому плащі, застебнутому на плечі золотим листком, з вигаптуваним сяйливими золотими нитками на грудях сорочки розкидистим дубом.
— Як гадаєте, хто переможе сьогодні? — запитала Санса, поки вони під руку спускалися вниз.
— Я,— усміхнувся у відповідь сер Ейрис.— Однак, боюся, в цій перемозі не буде гостроти. Сьогодні слабкий турнірний день, ставки невисокі. На арену виїде не більш як чотири десятки людей, включно зі зброєносцями й вільними вершниками. Невелика честь — скидати з коня зелених хлопчаків.
Минулий турнір був геть інакший, подумалося Сансі. Його проводив король Роберт на честь її батька. З усього королівства з’їхалися позмагатися високі лорди й легендарні переможці, і все місто висипало на вулиці, щоб подивитися на них. Вона пригадувала, як усе було пишно: шатра на турнірному полі вздовж річки, біля входів у які висіли лицарські щити; довгі шереги шовковистих прапорців, що маяли на вітру; блиск золота на криці й золочених списах... Дні дзвеніли від музики сурем і тупання копит, а ночі заповнювали бенкети й співи. То були найчарівніші дні Сансиного життя, але сьогодні вони здавалися спогадом з іншого століття. Роберт Баратеон помер, і батько теж — обезголовлений як зрадник на сходах Великого септу Бейлора. Тепер у країні три королі, за Тризубом вирує війна, і місто затоплюють доведені до розпачу люди. Отож і не дивно, що турнір на честь Джофрі доводиться проводити за товстими мурами Червоної фортеці.
— Як гадаєте, королева буде? — Санса завжди почувалася краще, коли королева була поруч і стримувала свого сина.
— Боюся, ні, міледі. Зібралася рада з якогось нагального питання,— стишив голос сер Ейрис.— Лорд Тайвін засів у Гаренхолі замість вести військо сюди, в місто, як звеліла королева. Її величність лютує.
Він замовк, пропускаючи кавалькаду ланістерівських гвардійців у малинових плащах і з левами на шоломах. Сер Ейрис обожнював пліткувати, та тільки якщо був певен, що ніхто не чує.
У зовнішньому дворі теслі звели галерею й арену. Жалюгідне це було видовище: глядацькі місця заповнилися хіба наполовину. Переважно серед глядачів виднілися золоті плащі міської варти й малинові плащі дому Ланістерів; лордів і леді була жменька — бо їх при дворі й лишилася жменька. Сіролиций лорд Гайлз Розбі кашляв у рожевий шовковий носовичок. Леді Танда сиділа в оточенні дочок — сумирної млявої Лоліс і гострої на язик Фалізи. А ще були чорношкірий Джалабар Ксо — вигнанець, який ніде не мав притулку, і леді Ермісанда — немовля на колінах у мамки. Подейкували, що скоро її видадуть за одного з кузенів королеви, бо Ланістери хочуть отримати її землі.
Король розсівся у затінку малинового балдахіна, недбало закинувши ногу на різьблене дерев’яне бильце свого крісла. За ним сиділи королівна Мірселла і королевич Томен. Позаду королівської ложі на чатах стояв Сандор Кліган, поклавши руки на пояс з мечем. На широкі плечі він накинув білий плащ королівської варти, застебнутий золотою коштовною брошкою, і білосніжна тканина неприродно поєднувалася з коричневою сорочкою з грубого полотна та шкірянкою з заклепками.
— Леді Санса,— коротко оголосив Гончак, побачивши Сансу. Голос у нього рипів, наче пила по дереву. Через шрами від опіків на обличчі та шиї рот у нього при розмові сіпався.
Почувши Сансине ім’я, королівна Мірселла сором’язливо привітала її кивком, а от маленький пухкенький Томен нетерпляче підстрибнув.
— Сансо, ти чула? Сьогодні я виступатиму на турнірі. Мама дозволила.
Томену виповнилося вісім. Він нагадав Сансі її власного братика — Брана. Хлопчаки були однолітки. Бран лишився у Вічнозимі; так, він каліка, зате він у безпеці.
Санса б усе віддала, щоб опинитися поряд з ним!
— Я хвилююся за життя твого суперника,— урочисто сказала вона Томену.
— Його суперник буде набитий соломою,— підводячись, мовив Джофрі. Король був закутий у позолочену кірасу з вигравіюваним на грудях ревучим левом, так наче очікував, що з хвилину на хвилину вони опиняться в полум’ї війни. Йому сьогодні виповнювалося тринадцять; як на свій вік, він був високий, мав зелені очі й золоту чуприну, як у всіх Ланістерів.
— Ваша світлосте,— мовила
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Битва королів», після закриття браузера.