Читати книгу - "Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко"

Другий день поспіль було тихо. Замок Вітрів дихав свободою. Діти племені не вважали себе провінцією, оскільки Імператриця зараз сумувала у них у в’язниці. Відповіді від Імператорської Школи не було, як не було й спроб прийти та просто домовитись про щось.

​Але на Аліна, ні Мілана не збирались розслаблятись. Вже другий день діти активно готувались до захисту. До Замку принесли нові запаси продуктів, тренування проводили кожен день. А так як воїни поселення Порожньої Руки далі гостювали у племені Вітрів, проводили додаткові тренування з захисту за допомогою карате-до.

​В цей день, після того як ватажок та командири поснідали, до Аліни підійшов шестирічний Микита та посмикав ту за футболку. Він тихенько на вушко щось прошепотів та подивився на Аліну. Дівчина попросила всіх зайнятись справами, а сама взяла з собою Мілану та Устима, вирушила за малим Микитою. Вийшли на вулицю та пішли в сторону теплиці.

​Будівля з теплицею стояла біля запасних воріт. З однієї сторони теплиці були розбиті вікна. Туди ніхто навіть не думав залазити. Там просто гуляв собі вітер. То ж саму будівлю не відкривали. До сьогоднішнього дня. Микита підійшов до дверей та відчинив їх. Він пояснив, що від нічого робити вирішив взяти шпильки та спробував відкрити замок. В нього це вийшло, та коли він зазирнув в середину…

​Микита всміхнувся ватажку та відчинив перед нею двері. Кімната була маленькою та мала дві двері. Права вела до розбитої теплиці. Там був хаос та тхнуло собаками. Всі пам’ятали історію з Світланкою. Якраз дві собаки, яких діти намагались приручити, жили в цій частині теплиці.

​З іншої сторони двері вели до технічної кімнати. От коли ці двері відкрили, то діти лише ахнули від захоплення. Кімната була не менше тридцяти квадратних метрів. По стіні були прибиті полиці, посередині стіл з декількома рівнями поверхонь. Вся кімната була покрита зеленими рослинами. Більш за все, тут висаджували сажанці, потім висаджували в самій теплиці.

​Діти побачили моркву, що виглядала з горщиків, огірки, що розрослись по полицям, помідори та багато іншого їстівного. Мілана зірвала великий огірок та почала його їсти. Смакота! Відкриття з теплицею було неймовірне. Ще Микита розповів, що він з батьками живе в селі, де батько постійно займався огородами. В той день, коли всі дорослі заснули, він з батьками гостювали у бабусі. Тому він і не зміг повернутись додому. Але знає багато про рослини та те як їх вирощувати.

​Дитина завірила, що маючи всю цю красу, вони могли б нанести землі на один з спортивних майданчиків та висадити там зелень та овочі. Часу пройшло багато, тому овочі, що лишились в гіпермаркеті або закінчились, або зіпсувались.

​Та сьогодні плем’я Вітрів на обід буде їсти смачні та корисні салати. Коли про це дізнались Вожаті, кінця сміху не було. Всі були щасливі. Невже для Замку Вітрів почалась біла полоса? Головне, тепер пережити напад Імператорської Школи.

​

​В той час, як вожаті та деякі воїни позбирали відер, взяли лопати та візки, відправились викопувати землю та засипати один з майданчиків, Мілана з Анею вирішила пройтись територією школи, подивитись що й де можна покращити в плані захисту.

- Слухай, Мілана, - сказала Аня, - а чому Ви не зробите засідки в будинках, напроти воріт школи? Ви зможете звідти обстрілювати ворогів камінням

- Для цього треба або вилізти на балкони першого поверху, - відповіла Мілана, - або відкрити квартири на поверхах вище. На першому поверсі немає сенсу, до дітей прийдуть з палицями, вони не зможуть заховатись. А от відкривати квартири – погана ідея. Ми намагались це зробити у фортеці, але це неможливо.

- Мілана, ти наче така розумна, - засміялась Аня, - а елементарні речі не бачиш. Ти ж можеш залізти на балкони вище, зафіксувати мотузку, по якій діти зможуть залізти на балкон. Так до них точно ніхто не залізе.

- Але як я це зроблю?, - здивувалась командирка

- Ти ж ходила на скелелазіння! - Аня шуткуючи постукала Мілану по лоба кулаком.

Дівчата розсміялись, а Мілана довго ще не могла зрозуміти, чому вона сама до цього не додумалась. Вона обняла Аню, та вони побігли до школи шукати необхідні інструменти для підготовки засідок. В кабінеті тренера спортзалу вони знайшли карабіни та фіксатори для мотузки. Там же були й декілька мотузок. Система для лазіння у Мілани була вдома. Тому дівчина прийшла до батьків, посиділа з ними трохи. Систему знайшла та повернулась до Замку Вітрів.

Будинки стояли напроти воріт школи. Мілана вдягнула систему, набрала фіксаторів та карабіни, мотузку закріпила на поясі. Дівчина залізла на балкон першого поверху, підтягнулась вище. Поставивши ногу на виступ піднялась та поставила перший фіксатор. На нього зав’язала мотузку, та пролізла далі. Якщо в якийсь момент Мілана зірветься, то мотузка не дасть їй впасти на асфальт.

Знизу зібрались зіваки та Аліша, що ходила кругами та нервувала. Мілана ж впевнено лізла далі. Ще один поверх, ще фіксатор. Так вона піднялась до четвертого поверху. Закріпивши мотузку, вона підтягнулась та дістала молоток. На п’ятому поверсі була скляна рама, та вікна були щільно зачинені. Відсунувшись в сторону, та попросивши дітей відійти, вона молотком вибила скло. Розчистивши раму, дівчина залізла на балкон. Так організували першу бойову вежу.

Мотузку закріпили всередині за залізний прут рами балкону. По цій мотузці, будь яка дитина могла залізти на балкон п’ятого поверху. Було страшно лізти, але коли справа стосується захисту племені Вітрів, будь-який страх проходив. Як тільки мотузку хлопець чи дівчина витягують до себе, дістатись засідки не можливо. То ж ворог нічого не зможе зробити з нападаючим, що кидається камінням.