Читати книгу - "Заборонене кохання, Тіна Волф "

Коли управляючий, нарешті, поїхав у справах, Марк підійшов до Еліни, яка щось клацала в телефоні, швидко перебираючи своїми тоненькими пальчиками клавіатуру.

-  Перепрошую, Еліно,  можливо, ще бажаєте кави? – запитав.

-  Так, з задоволенням! – відповіла жінка, даруючи Марку ніжну посмішку і переключаючи знову всю свою увагу до набору тексту в телефоні.

За декілька хвилин Марк повернувся до неї з новою порцією ароматного напою.

-  Будь ласка, прошу! – поставив перед нею горнятко і тримаючи в руках тацю застиг на місці.

-  Дякую! – відповіла і трохи надпила.

Марк продовжував стояти. Еліна здивовано подивилась на нього і промовила:

-  Дякую! Марку! Якщо мені буде щось потрібно, я покличу вас, -  даючи зрозуміти, що все нормально, і вона хоче лишитися, нарешті, сама.

Але плани у Марка були інші. Він занадто довго чекав на неї, щоб знову її втратити.

-  Вибачте, Еліно, що я набридаю, хотів вам дещо показати, - сказав якось трохи невпевнено.

-  Цікаво, що? – запитала і уважно подивилась на хлопця.

-  Ось, - і протягнув їй альбом з ескізами, який як чарівник, дістав непомітно з-під таці, та поклав перед нею на столі, - Чомусь мені так здається, що ви зможете оцінити.

Еліна спочатку із здивуванням глянула на Марка, потім на альбом, а потім з цікавістю почала перегортати і роздивлятись його аркуші. Вже на першій сторінці побачила себе. Уважно подивилась. Перегорнула далі, знову вона, але з іншого ракурсу. Потім перегорнула ще, а там портрети незнайомих їй людей, багато портретів. Найбільше її зацікавили  неймовірно прекрасні фантазійні узори, з фантастичними квітами, птахами, тваринами. І таких ескізів був цілий альбом, всі вони виконані за допомогою простого олівця, а деякі чорною ручкою.

-  Це чиї малюнки? – запитала.

-  Мої, - впевнено відповів.

-  Тоді у мене до вас, Марку, ще одне запитання. Що ви робите в кав’ярні? – голос її зазвучав мелодією, вона уважно поглянула на нього і погляд її був досить серйозний.

-  Варю каву, - просто відповів Марк.

-  Я повинна вам сказати, Марку, що у вас дуже талановиті роботи. Я на цьому добре розуміюсь. Мій чоловік – художник.

Марка неначе обухом хто стукнув по лобі. «Чоловік – художник! У неї є чоловік? А що ж ти хотів, дурню, щоб така жінка була самотня?» - розмірковував він.

Нові відвідувачі підійшли до барної стійки і Марк повинен був піти:

-  Вибачне, я вимушений залишити вас, - і показав на нових кавоманів, що згуртувалися біля вітрини, обираючи собі солодощі і нетерпляче очікуючи бариста.

-  Добре, я почекаю, - і схвально кивнула головою.

Марк пішов, а Еліна занурилась у світ чарівної краси, яка підкорила її одразу. Вона ще довго гортала альбом, вже більш уважніше роздивляючись кожен ескіз. То посміхалась, то навпаки погляд її ставав хмурим та серйозним, то здивування читалося на її обличчі.

Ліза саме  в цей момент обернулася лицем до зали і помітила альбом Марка в руках Еліни. Зрозуміла, що проґавила все, що відбувалося між Марком і Еліною. Ревнощі затисли її горло, сльози клубком підкотилися і вже хотіли вибратися на зовні. Ліза облишила прикрашати свої тістечка, жбурнула мішечок з кремом на тацю, крем розлетівся бризками в усі сторони. Вона останній раз з ненавистю подивилась на Еліну і вийшла з кухні, залишивши свою роботу, і не звертаючи уваги на те, що їй говорили колеги.

Через деякий час Марк знову підійшов до Еліни. Вирішив, що повинен зустрітися з нею і поговорити в більш затишній і спокійній обстановці. Відчув необхідність сказати їй про все: про свої почуття, про своє кохання, про своє божевілля, не переймаючись тим, як вона це сприйме. Навіть те, що в неї є чоловік, його не тривожило і не викликало ні ревності, ні злоби, ні страждань. Вірив, що вона йому допоможе розібратися в своїх почуттях, а можливо, і це вірогідніше за все – пошле його під три чорти. Потім зібрався з силами і наважився сказати:

-  Еліно, вибачте, але мені необхідно з вами поговорити. Мені багато є чого вам сказати. Швидше за все, нам не дадуть тут поспілкуватися спокійно. Давайте зустрінемось, хоча б завтра і повечеряємо разом? Будь ласка, погодьтесь.

-  Так, добре. Повечеряти, швидше за все, не вийде. А от вдень зустрітися можемо, - і уважно глянула на Марка.

-  Добре, я завтра спробую взяти вихідний, - впевнено сказав Марк.

-  Тоді так, давайте завтра о дванадцятій зустрінемось біля ресторанчику, який тут розташований поряд з вашою кав’ярнею і поговоримо, - впевнено сказала Еліна, - а зараз мені вже час йти. Можна, Марку, я візьму з собою ваш альбом? А завтра обов’язково вам його поверну.

-  Добре, - відповів, і сам не розуміючи чому розплився в щасливій посмішці.

Еліна теж йому мило посміхнулась, поглянула на годинник, потім взяла його долоню в свою, злегка притисла, і сказала:

-  Тоді до завтра! Бувай, Марку!» - весело підморгнула.

Марк допоміг їй  вдягнути пальто, вона швидко намотала навколо шиї теплий шарф, схопила сумочку і альбом, який міцно прижала до свого пальта і вислизнула з кав’ярні.