Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

Розділ 10

Суботній ранок. Труп, накритий сіруватим простирадлом, лежав у півтемряві підвалу. Крізь невеличке брудне віконце з ґратами потрапляло денне світло, відбиваючись від блідо-зеленої плитки на підлозі. Було тихо. Лише притлумлений шум води долітав з-за стіни. Там, за секційною кімнатою, патологоанатом ретельно мив руки, готуючись до розтину. Сьогодні його тридцять третій день народження, але замість належного вихідного зі святковим тортом зараз на нього чекало мертве тіло з вогнепальними ранами. До слова, це його перший застрелений труп, ще й із неабиякою жорстокістю. Такі розтини не чекають понеділка.

Андрій Циганюк, або ж просто «Циган» для друзів, працював у кримінальній судовій медицині вісім років. Обирав професію серцем, адже ще змалку зачитувався класичними детективами та мав неабияку схильність до біології. Пізніше, коли вже вступав до вишу, батьки просили добре подумати, навіть благали відмовитися. Та Андрій мав уперту вдачу. Тож тепер працював у холодному й захаращеному моргу, робив для органів досудового розслідування розтини трупів.

На превелике розчарування Цигана, цікавого тут траплялося мало. Вся романтика таємничих розслідувань залишилася в книжках та кіно. В реальному житті він переважно досліджував тіла бомжів і літніх людей, яких знаходили мертвими в зачинених домівках. Та іноді траплялися й справжні «діаманти», як от сьогоднішній загадковий труп із Набережної.

— Готовий?

За спиною патологоанатома з’явився Назар.

— Так точно. Ти теж надягни бахіли, рукавички, халат та маску не забудь, — наказав лікар слідчому.

— Нащо цей маскарад? — не зрозумів Назар.

— Видно, що нечасто буваєш на аутопсії, — Андрій зміряв того поглядом. — Без «маскараду» я тебе, придурка, не впущу до секційної!

— Цигане, обов’язково грубіянити? — капітан приклав вказівний палець до скроні, покрутивши ним. — Він що, радіоактивний? Ми ж не в Чорнобилі...

— Господи! — Андрій закотив очі. — Я братиму зразки для аналізів, тож потрібне стерильне середовище, без твого волосся, слини й бозна чого... А ще маска захистить тебе від смороду, ну й, звісно... — він навмисне затнувся, ледь чутно реготнувши. — Ти ж не бажаєш скупатися у трупних рідинах? Вони, знаєш, можуть бризкати у різні боки.

— Яка гидота! — слідчий хутко начепив на себе все перелічене.

У секційній було дуже холодно. Переступивши поріг, Назар одразу ж відчув, як шкіра взялася сиротами, а від специфічного запаху — суміші формаліну, хлору й мертвої плоті — неприємно залоскотало в носі. Тож подякував подумки за маску. Озирнувши приміщення, враз помітив чимало спільного із власним робочим місцем — тут теж усе було старим і пошарпаним, а стіни потребували капітального ремонту. Він у своєму кабінеті у відділку поліції теж почувався, ніби застряг у минулому. Радянські меблі, геть розхитані й місцями поламані; старий шумний комп’ютер, який зависав мало не щокоманди (не допомагали ані заміна термопасти, ані чистка й дефрагментація жорсткого диска); голе вікно з порепаною дерев’яною рамою, що виходило на сонний внутрішній дворик, та височенна гора картонних тек із «висяками». Назар дуже сподівався, що хоч цього разу йому пощастить розкрити вбивство. Резонансне загадкове вбивство.

— До роботи! — енергійно скомандував Андрій, увімкнувши світло над прозекторським столом. Відтак притягнув ближче столик на коліщатках з розкладеними інструментами та відгорнув простирадло.

Перед ними на блискучому металевому столі простягнувся мрець із почорнілим обличчям. Майже лиса голова, вирячені каламутні очі й застиглий, досі роззявлений рот. Якби не трупний сморід, слідчий подумав би, що перед ним якась химерна декорація.

Тим часом лікар прокашлявся, увімкнув запис на диктофоні й розпочав:

— Невстановлена особа. Чоловік. Зріст: сто сімдесят п’ять сантиметрів; статура: худорлява; темний шатен. Одягнений у світло-блакитні джинси, бордову футболку з білим круглим логотипом. У центрі малюнка на футболці — орел із бейсбольною битою. На ногах жертви — чорні шкіряні черевики з червоною прошивкою. На вигляд віком від двадцяти п’яти до тридцяти трьох років.

Андрій зробив невеличку паузу. Слідчий несміливо підійшов ближче.

— В кишенях щось знайшли? — спитав, розглядаючи поплямовані джинси жертви.

— Угу, — і далі заговорив для протоколу. — Під час ретельного огляду в кишенях жертви виявлено згорток фольги із вмістом органічного походження...

— Травка? — перепитав Назар.

Експерт кивнув.

— Уміст згортка вже відправили на експертизу, але за першими ознаками — це психотропний продукт рослинного походження — «канабіс». Також у кишенях виявлено металеву бензинову запальничку з потертим гравіюванням із зображенням орла та герба України; неповну пачку цигарок марки Winston; жуйки і поліетиленовий пакет з невеличким залишком білої порошкоподібної речовини. Одяг жертви брудний, частково мокрий, просякнутий кров’ю. Одяг відправляю на дослідження групи крові. Помітні сліди піску та болота. Мокрі плями локально на спині.

— Він лежав на березі край річки, — прокоментував поліцейський.

Експерт звів на нього очі, демонструючи роздратування, а тоді ствердно кивнув.

На якусь мить запала мовчанка. Андрій узяв збільшувальне скло й схилився над тілом, оглядаючи зблизька.

— О, щось цікавеньке! — вигукнув недоречно весело.

Він узяв зі столика щипці та герметичний пластиковий пакет із застібкою. Тоді нагнувся над трупом ще раз і зняв щось із футболки.

— На одязі трупа виявлено сторонній об’єкт — тоненьке волокно яскравого фіолетового кольору.

Експерт застебнув пакет і відклав його на інший столик, тоді вхопив великі ножиці й узявся розрізати на тілі мерця одяг, оголяючи сіро-сині груди з трупними плямами та одутлий живіт. Назар дивився, мов заворожений, доки в його кишені не почав калатати смартфон.

— От дідько! — вилаявся, намагаючись витягти телефон з-під халата.

— Якщо ти зібрався відповісти на дзвінок, то прошу покинути секційну, — суворо наказав патологоанатом.

Поліцейський глянув на екран, скривився й підтюпцем поквапився до виходу. Телефонував підполковник. Знову. Коли ж за декілька хвилин Назар повернувся в секційну, на прозекторському столі лежав уже розкритий труп. До змивальних отворів у столі стікала смердюча чорна рідина.

— Я відкрив черевну порожнину, — повідомив експерт. — Поки нічого цікавого, крім збільшеної печінки. А в тебе що там?

Слідчий очманіло втонув поглядом в огидному місиві на столі. Товста сіра шкіра мерця була розрізана й розтягнена щипцями по боках. Замість живота тепер зяяла багряно-чорна яма, повна слизької смердючої субстанції. Раптом блювота