Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Великого Сканера" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:
ще й досі чухав потилицю — надто дивне видовисько він щойно побачив.

— А що, — запитав він обережно, — твої друзі теж так можуть? Ну, тобто, зникати й перетворюватися на кого завгодно?

— Ні, це можу лише я один. Як я розумію, ви намагаєтеся знайти ліки від вірусу?

— Так, незважаючи ні на що, ми боремося, — гордо відповів Брейк, — щоправда, нас не дуже багато. Заражені від боротьби відмовилися, їм і так добре. А от ми, реаліти, будемо боротися, нехай з нас залишиться тільки один!

— І це правильно! — палко підтримав його Дроник. — Я готовий приєднатися до вашої боротьби. Але в першу чергу мені треба довідатися, що трапилося з моїми друзями і куди вони поділися.

Троє вчених повернулися до своєї роботи, втупилися в мікроскопи, й далі вивчаючи препарати в пошуках вірусу, а Дроник з Брейком перейшли до іншої кімнати, щоб не заважати їм.

— У якій дільниці вони були? — запитав Брейк. — Я спробую з’ясувати через свої канали. У нас неабиякі можливості, ти не сумнівайся.

— А я й не сумніваюся, — після згадки про друзів Дроник посмутнішав, — а дільниця поруч із вашим будинком, за рогом.

— Добре, я подивлюся, чим можна допомогти тобі й твоїм друзям, а ти поки подумай, як можуть допомогти твої дивні здібності в пошуку Х-вірусу. Це тепер головне завдання. Якщо ми знайдемо Х-вірус, тоді можна буде почати пошук ліків, а поки що...

— Я подумаю, — погодився Дроник, — тільки й ви теж.

— Може, ти хочеш відпочити? — запитав Брейк. — Тоді ось ліжко, можеш поспати.

Дроник подякував привітному господареві. Він і справді падав з ніг від утоми. Не встигла його голова доторкнутися до подушки, як він уже спав.

«Це дуже, дуже цікаво, — думав Брейк, дивлячись на Дроника, — треба буде обговорити, як скористатися його можливостями... »

* * *

Кадим був надзвичайно стривожений. Друзі вже добу не виходили на зв’язок. Сидіти в кріслі він більше не міг, а метався по планетольоту з однієї каюти в іншу без будь-якої потреби, просто так, щоб займатися бодай чимось. Нарешті не витримав і вийшов на зв’язок з Великим Процесором.

— Здрастуй, Кадиме, — посміхнувся з екрана Володар і Пан, — давненько ви не виходили на зв’язок! Я вже сам хотів із вами зв’язуватися.

— Я не знаю, що робити! — заторохтів Кадим, — Рик і компанія добу не виходять на зв’язок, а я не можу зв’язатися з ними.

Обличчя у Великого Процесора відразу набуло серйозного виразу:

— Може, вони поза зоною дії передавача?

— Звичайно, можливо й таке! Але ми домовлялися раз на добу зв’язуватися обов’язково.

— Напевно, не виходить, — припустив Великий Процесор.

— Це в Рика не виходить? — здивувався Кадим. — У нього завжди все виходить! Якщо він поза зоною дії передавача, значить, його з цієї зони вивезли або вивели! Силоміць! інакше він би повернувся в зону й неодмінно вийшов на зв’язок, як домовлялися! Я впевнений: вони потрапили в халепу і їх треба виручати!

— Ти, як завжди, поспішаєш, — сказав Великий Процесор, — з моменту посадки минула всього доба! Давай почекаємо ще трохи.

— Я впевнений, чекати не можна! Я йду на Ц на другому човнику.

Великий Процесор замислився. Навіть якщо він заборонить Кадиму це робити, той усе одно вчинить по-своєму. Великий Процесор надто добре його знав, щоб у цьому сумніватися. Палкий, відданий друзям Кадим ні на мить не замислиться і кинеться їм на допомогу попри будь-які небезпеки.

— Гаразд, — погодився Великий Процесор, — включи автоматику і йди на планету. Тільки, будь ласка, дуже обережно!

Кадим вдячно кивнув.

— Дякую! Планетоліт залишу в автоматичному режимі й буду надзвичайно обачним.

— Кадиме, від тебе залежить нині доля обох експедицій, а може, й усього Заекрання.

Кадим відзначив подумки, що Великий Процесор не виділив принцесу Інформу, а навпаки, підкреслив, що хвилюється однаково за кожного з учасників обох зниклих експедицій.

— Я тут подумаю, чим можна вам допомогти, — провадив Великий Процесор, — правда, поки ще навіть не здогадуюся чим...

— Не турбуйтеся, я все зроблю як слід, — спробував заспокоїти його Кадим.

— Не сумніваюсь, — і Великий Процесор вимкнув зв’язок.

Кадим заметався по планетольоту. До відльоту слід було зробити купу справ. Занепокоєння долею друзів підганяло й без того швидкого хлопця. За годину він у скафандрі вже сидів у човнику.

— Ну, час діяти рішуче! — і Кадим поклав руки на пульт керування. Човник здригнувся, відділився від громаддя планетольота. На екрані комп’ютера з’явилося повідомлення про те, що траєкторію польоту розраховано й усі системи готові до польоту.

— Поїхали! — видихнув Кадим. Із дюз човника вирвався тоненький блакитний струмочок вогню — від посадкового двигуна — й човник почав дедалі швидше віддалятися від планетольота.

* * *

Сергійко сидів із вудкою на ставку. Влітку він залюбки їздив у гості до бабусі й дідуся, але ненадовго, тижнів на два. Розваг теж було дві: погуляти з дідом у лісі, збираючи гриби, та посидіти на ставку з вудкою. Грибів у навколишніх лісах було безліч: і гарненькі красноголовці в тугих полум’яно-червоних капелюшках, і поважні пузаті білі, жовті, немов березові листочки восени, лисички й тендітні сироїжки... Чимало й інших грибів уже знав Сергійко, добре навчений дідом цієї хитрої штуки — збирання лісових дарунків. А щодо риболовлі, то він сам кого хочеш міг навчити цієї простої на перший погляд справи. Сьогодні він прийшов на ставок рано-вранці, зайняв звичне своє місце та закинув вудки. Клювати почало одразу, й до сьомої в коші вже кидалося десятків зо два чудових карасів. Сергійко не встигав ловити на дві вудки, одну довелося відкласти. I ось коли він повернувся назад, щоб глянути, куди її прилаштувати, побачив таке, що вудка випала з його несподівано ослаблої руки.

— Не може бути... — розгублено пробурмотів Сергійко. — Цього зовсім не може бути...

У цей час поплавець на вудці рвучко пішов під воду, волосінь натяглася, вудка ковзнула по очереті й попливла по воді. За секунду до цього Сергійко без роздумів кинувся б у воду, але зараз навіть не звернув на це жодної уваги.

Із високого насипу, чіпляючись руками за чагарник, щоб не впасти й не скотитися в зеленаву ставкову воду, спускався Повновідпадний Бос, Володар

1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"