Читати книгу - "ДелІкатне Становище, Роман Олійник (Argonayt)"

Вечір що так невдало розпочинався мав доволі непогане закінчення. Зачепивши в розмові з сином тему спогадів про своє дівоцьке минуле Мирослава і гадки не мала, що саме цим вона зможе нарешті навести міст взаємодовіри та довіри у їхньому спілкуванні. Хоча назвати те чого вдалося досягнути матері повноцінним мостом мабуть буде все ж передчасно, але бесіда й них вийшла на славу і затягнулася ледь не опівночі.

Спершу жінка, сьорбаючи духмяний чай, розказала хлопцеві в подробицях як в вона закохалася в його батька. Деякий час парубок слухав цю розповідь без особливої уваги, та коли історія дійшла до того моменту коли у ній з’явився ще один претендент на серце матері враз стрепенувся і почав задавати запитання. Юнака головним чином цікавило те як Мирослава робила свій вибір, чому віддала перевагу саме батькові, і як той поводив себе коли дізнався що має суперника-конкурента.

Коли зі спогадами минулого було закінчено Мирослава з удаваною байдужістю запитала чи не траплялась бува схожа ситуація серед приятелів сина. Віталій враз спохмурнів, якусь хвилину-дві вагався, а потім зізнався, що один з його друзів зараз опинився перед непростим вибором. Мовляв тому товаришеві до вподоби одна колежанка, котра теж прихильно ставиться до нього. Та у них є один спільний знайомий, який неприховано залицяється до цієї дівчини. І ось цей друг не знає що йому тепер робити, як позбутися цього залицяльника та чи взагалі потрібно це робити. Може взагалі відійти в сторону, не заважати їхнім стосункам, та не плутатися у них під ногами.

З цієї сумбурної розповіді сина жінка відразу зрозуміла, що Віталій розказує про себе та свою дівчину Діану. Однак Мирося навіть виду не подала що про все здогадалася. З серйозним виразом обличчя вона поцікавилася у хлопця:

– А той друг прислухається до твоїх порад?

– Так, впевнений що моя думка дуже важлива для нього.

– І ти поки що не визначився, що йому сказати?

– Я все ще вагаюся, бо не розібрався в своїх думках, – не помітивши сам того проговорився парубок.

– З власного досвіду можу сказати що розібратися в своїх думках часто буває нелегко, а інколи взагалі неможливо, – філософське зауважила Мирослава. – В житті трапляються такі випадки коли варто просто почекати та довіритися власній долі. Як то кажуть мудрі люди – час врешті-решт розставить все по своїх місцях, і те що тобі судилося небесами рано чи пізно стане твоїм. Звісно це аж ніяк не означає що треба опустити руки і перестати боротися за своє щастя, але навіть коли тебе спіткає невдача, не варто хнюпити носа і піддаватися відчаю.

Промова матері була не менш сумбурною чим розповідь її сина. Жінка чудово розуміла що наговорила багацько банальних фраз у яких було так мало сенсу, однак придумати якусь насправді хорошу пораду в цю мить на жаль так і не спромоглася. Віталій відразу вловив беззмістовність почутого монологу, тож здивовано зиркнувши на Миросю розчаровано запитав, що ж йому завтра сказати другові.

– А ви всі разом їдете на екскурсію в гори? – запитала жінка гарячково розмірковуючи над тим що ж такого путнього їй зараз сказати.

– Так, – коротко відповів хлопець і спохмурнівши додав. – Вся наша компанія їде.

– Тоді скажи нехай він буде самим собою. Нехай продемонструє дівчині свою приязнь, але ні в якому разі не нав’язується. А головне нехай не заморочує собі голови тим суперником. Цілком можливо, що він собі нафантазував того чого в реальності немає, а насправді для дівчини він найголовніший.

– І ти думаєш це спрацює? – засумнівався парубок.

– Не спробуєш – не дізнаєшся, – хитро всміхнулася жінка і зиркнувши у вікно за яким панувала глуха ніч суворим тоном підсумувала. – Ну все, годі теревенити. Година вже пізня, вставати зранку треба скоро, тож зараз гайда спати.

Опинившись в своїй постелі Мирослава не відразу заснула. Жінці дошкуляли запитання на які вона поки що не мала задовільних відповідей. І справа була зовсім не в синові та його підлітковому захопленні. Тепер вона знає причини такої кардинальної переміни в поведінці хлопця і якось дасть собі раду з цією проблемою. Можливо не відразу і навіть не в найближчі дні, але сьогодні перший крок в цьому напрямку вже зроблений. А дальше вона буде терплячою і врешті-решт неодмінно розплутає цей клубок. Миросю зараз турбувало зовсім інше, вона заплуталася у свої відносинах з Петром.

Коли чоловік врешті-решт зізнався їй в свої почуттях жінка сприйняла це як безцінний дарунок небес. Почути на день святого Валентина, що той хто тобі так подобається і сам закоханий в тебе до безтями багато значило для людини котра вже стільки часу була самотньою. Спершу нові почуття, гарячі емоції і шалена пристрасть неабияк запаморочили свідомість жінки. Та згодом прийшло своєрідне протверезіння і почали з’являтися ось ці кляті запитання. Петро закономірно прагнув зробити їхні відносини, так би мовити офіційними, а вона все ще вагалася сказати йому своє «Так».

Чого вона боялася? Та всього. Сільських пересудів і пліток, глузування колег по роботі, несхвалення рідних дітей, але понад усе Мирося лякалася того, що все у них може закінчитися так само раптово як і розпочалося. Коли ти так багато років дбаєш сама про себе то врешті-решт звикаєш до такого життя і воно вже не здається тобі таким складним і жорстоким. Але варто впустити в серце хоч дрібку людського тепла і ніжності, достатньо дозволити комусь потурбуватися про тебе хоч один раз і до цього миттєво звикаєш та нізащо вже не захочеш втратити. І як це не по сміховинному звучить та жінку чомусь мучили лихі передчуття, що після її «Так» у них неодмінно трапиться щось погане. Тільки як пояснити ці дурнуваті забобони чоловікові, і не наразитися на його кпини, Мирослава не знала. Так нічого путнього не придумавши втомлена жінка й не помітила як занурилася в глибокий сон.