Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

— Доця? — мама застигла на порозі й з подивом дивилася на Аню. — А що ти тут робиш?

— Оце так ти зустрічаєш свою єдину дочку? — спробувала пожартувати дівчина. Однак запухлі від сліз очі видали її.

Мама лиш підозріло поглянула на неї й впустила всередину.

— Ти так давно не заходила, — тихо сказала жінка, підпалюючи конфорку під борщем. — Ще, мабуть, з того часу, як заміж вийшла. Скільки це минуло? Десять років?

— Справді? — здивувалася білявка. У своїй реальності вона майже щотижня їздила до батьків й щодня зідзвонювалася з мамою. Дівчина звернула увагу на зношений, старий одяг на жінці. «Як вона схудла й змарніла, — подумала Аня і її серце стиснулося від жалю. — Які глибокі зморшки та синці пролягли в неї під очима».

— Ага, — між тим сумно посміхнулася жінка. — Все стидалася, що в тебе бідна сім'я і тато алкоголік.

Мамині слова неприємно вразили Аню:

— А де тато, до речі? — перевела вона тему й озирнулася.

— Твій батько помер п'ять років тому, а ти навіть на похорон не прийшла, — глухо сказала мама, насипаючи борщ в тарілку.

— П-помер? — перепитала Аня. — Ця реальність починала їй подобатися все менше.

— Так, — мама поставила тарілку на стіл й взялася нарізати хліб, не піднімаючи очей на доньку. — Серце стало. Не витримало такої кількості алкоголю.

Ніби щось застрягло в горлі Ані. Стало важко дихати.

— А хіба ти не рада? — тихо запитала мама. — Ти ж його ненавиділа.

— Та ну що ти мамо! — вигукнула білявка. Аня вскочила на ноги й обійняла її. Цієї миті мама здалася їй маленькою й тендітною, наче дитина. — Мені так жаль…

— Видно прийшов його час, — відповіла жінка, обіймаючи доньку у відповідь. — Видно і я вже заслужила на спокій. Сідаймо їсти, — вона показала рукою на стіл.

Аня уплітала борщ за обидві щоки, бо дуже скучила за маминими стравами. У своїй реальності ні їй, ні Богдану, ніколи було готувати. Чоловік завжди стирчав в університеті. Аня ж керувала бізнесом. Тому їжу вони замовляли з ресторану. Але там вона могла раз у тиждень поїхати додому, де мама годувала її. Ця ж Аня не спілкувалася з мамою більш як десять років. І це дуже дивувало дівчину. 

— Ма, можна я в тебе заночую? — раптом запитала білявка.

— А ти що посварилася з чоловіком? — очі мами тривожно заблищали. — Він тебе образив?

Сльози знову набігли на очі Ані й вона розповіла мамі про вранішню сварку з Максимом. Та лише нахмурилася. Однак, коли вони лягали спати й вже вимкнули світло, тихо сказала:

— Коли я вийшла заміж за твого батька, то була на сьомому небі від щастя. Він був красивіше й статніше, ніж чоловіки усіх моїх подруг разом узятих. Спочатку ми жили душа в душу. Він приносив мені квіти майже щовечора, допомагав по дому. Казав, що чоловік має захищати й оберігати свою жінку від усього, бо інакше він не справжній чоловік, — мама зітхнула. — А я дурна розвісила вуха й вірила. Та одного разу я побачила його в парку з іншою. Вони гуляли, не поспішаючи й тримаючись за руки. Я пам'ятаю, як весь світ навколо мене провалився під землю, а ноги підкосилися. Тоді здавалося, що життя закінчилося…

Аня мовчки слухала маму і їй все менше подобалося те, що вона чула.

— Коли ж я не витримала й звинуватила його в зраді, — тихо продовжила мама, — він вперше вдарив мене. Сказав, що не любить й ніколи не любив. Я просто «хороша» дружина і йому батько порадив зі мною одружитися, — голос мами затремтів, але вона продовжила далі. — З того часу моє життя перетворилося на пекло. Кожного дня він приходив додому п'яний й вимагав розлучення, бив мене. Казав, що любить іншу. Я ж не бачила свого життя без нього…

— І що було далі?

— Жити з ним стало нестерпно і я вже готова була погодитися на розлучення. Аж тут дізналася, що вагітна.

Від цих слів Ані стало недобре. Менше всього вона хотіла бути причиною страждань мами.

— Жінка, з якою він зустрічався, — продовжила мама, — кілька разів приходила до мене. Погрожувала, що її знайомі можуть мене десь перестріти й забити до смерті. Та, чесно кажучи, я вже так змучилася, що мені було все одно. Аж поки одного дня дещо не сталося.

— Що? — зацікавлено спитала Аня.

— Одна моя знайома порадила звернутися до ворожки на ім'я … як же її звали… не можу пригадати, — мама на мить замовкла. В Ані ж здавалося щось стиснулося всередині. З'явилося погане передчуття. — Так от та ворожка зналася на таких проблемах у відносинах, як у мене й могла приготувати хороше зілля, після якого твій батько мав передумати залишати сім'ю.

— Приворотне зілля, — здогадалася дівчина.

— Ага, воно, — підтвердила мама й продовжила. — А далі й розказувати особливо нічого. Я підлила йому того зілля в суп, що він їв вранці й Андрій більше не збирався йти з сім'ї, — мама зітхнула. — От тільки життя стало таке, що краще б він пішов. Постійні пиятики, запої, бив мене мало не щодня. 

— Ма, а чого ти його тоді не вигнала? — не втрималася Аня, яка також без сліз не могла згадати своє дитинство.

— Я його кидала багато разів. Однак кожного разу він повертав мене. Якщо виганяла з дому — приходив назад. Казав, що щось тягне його сюди й він не зможе жити без мене, хоч і не любить. Грозився накласти на себе руки, якщо не пущу назад, — мама на мить замовкла. Спогади були надто болючі. — Я тоді знов побігла до ворожки, щоб вона зняла дію приворотного зілля. Однак жінка сказала, що це не можливо. Що настій був дуже сильний. Тож весь цей кошмар продовжувався. Я знову виганяла твого батька, після чергового побиття, а він все одно повертався. Кричав, що вени собі поріже, якщо додому не пущу, а перед тим вб'є мене. А п'ять років тому, вже слава Богу, закінчилися мої страждання, — мама зітхнула. — От тільки ти не змогла пробачити мені, що в дитинстві не захистила тебе. А зараз простила? — раптом запитала мама, — простила раз прийшла?

— Мені немає за що тебе пробачати, мамо, — прошепотіла Аня, захлинаючись слізьми й витираючи їх простирадлом. «Добре, що зараз темно й мама не бачить, як я рюмсаю».