Читати книгу - "Випадковий наречений, Аніта Русанова"

Настя

Два тижні минули швидко. Кожного дня я отримувала квіти від невідомого, він залишав лише листівки з побажаннями гарного дня. За цей час ми зі Святом і Максом один раз відвідали клуб, де просиділи до ранку за душевними розмовами. Я почала впевнюватись у тому, що Макс дійсно хороший хлопець. Дивно що у нього досі немає дружини або хоча б дівчини.

Вже за годину почнеться прем’єра нашої нової вистави, а після нас, як завжди, чекатиме фуршет.

- Настюх, прийшов побажати вдалої вистави. – Зайшовши до гримерки, сказав Свят.

- О, дякую, Святе. – Сказала я, обійнявши Свята.

- У мене тут пропозиція є. Якщо ти не проти, можна завтра сходити до клубу відпочити.

- У мене, на жаль, не вийде. Завтра я відлітаю до Америки.

- Як? Назавжди? А чому раніше не попередила? – Почав закидати питаннями Свят.

- Чекай ти. Не назавжди. Майже на два тижні.

- Оо, зрозумів. А навіщо, якщо не секрет?

- Подруга заміж виходить. От лечу на її весілля.

- Аа, зрозуміло. Ну весілля це чудова річ. Ну що ж, вітання молодим.

- Дякую, я передам. – Сказала я, усміхнувшись.

- Ну тоді до зустрічі на фуршеті. І ще раз вдалої вистави!

- Дякую, до зустрічі!

Вистава була неперевершеною, глядачі зривались зі своїх місць, аплодуючи. Як завжди, вдячні глядачі дарували нам квіти і осипали компліментами. Зайшовши до гримерки, я знову помітила букет рожевих піонів. Це було так мило, я вже хотіла швидше познайомитися із цим інкогніто, який присилав мені ці квіти. Переодягнувшись, я пішла на фуршет. Як завжди, режисер хвалив усіх хто причетний до вистави, і дякував усім що ми працюємо саме тут.

Після театру, я поїхала в торговий центр, аби купити кілька нарядів на весілля. Добре що він працює до одинадцятої. Обійшовши кілька магазинів і скупивши найкращі сукні і костюми, я попрямувала до машини. Раптом до мене зателефонував Макс, дивно, але це перший дзвінок за час нашого знайомства.

- Привіт, Настю, сподіваюся ти ще не відпочиваєш? – Запитав Макс.

- Привіт. Та де там, тільки вийшла з торгового центру. А ти що, щось хотів?

- Так, я хотів привітати з прем’єрою. Вистава була прекрасною, як і ти!

- Дуже дякую, та прекрасна вистава це не лише мій успіх.

- Усі хто працювали над нею великі молодці!

- О так, це правда! – Відповіла я.

- І ще, я хотів запитати, це правда що ти завтра летиш до Америки?

- Так, правда, а що?

- Та Свят сьогодні сказав. Хотів запропонувати відвезти тебе до аеропорту, якщо ти не заперечуєш.

- Емм.. Та ні не заперечую.. Все одно планувала їхати на таксі, але якщо ти пропонуєш, то я не проти.

- Чудово! О котрій в тебе літак?

- Літак об одинадцятій, а в аеропорту маю бути десь о десятій.

- Добре, тоді я заїду за тобою о дев’ятій. О десятій маємо бути на місці.

- Добре, адресу надішлю СМСкою.

- Чекатиму! До зустрічі!

- Бувай!

Після дзвінка Макса я була трішки в шоці. Та мені навіть і краще, не доведеться викликати таксі і перейматися, якщо приїде невчасно. Після ТЦ я поїхала додому збирати валізи і відпочивати, бо трохи втомилася за цей день.