Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

– Маємо зустріти лорда Елмора у найкращому вигляді, – пробурмотіла жінка, заколюючи мені у волосся останню шпильку. – Особливо тепер, коли ти тимчасово головна кухарка. 

Я завмерла на середині вдиху і подивилася на відображення у дзеркалі. На лиці пані Циндри не було й краплі насмішки. Ось це так! Те, для чого я десять років трудилася в іншому світі, тут просто впало на голову!

Звісно, я не обманювала себе – головною кухаркою мене призначили тільки через відсутність будь-якої іншої кандидатури. Але варто лордові спробувати мої страви… Та він язика проковтне, так хотітиме добавки! 

Але… Прямо перед лицем постало обличчя Володимира Петровича – червоне, пітливе, з лискучою лисиною. Певно, лорд Елмор буде іншим, та чи є велика різниця? Завжди працювати на когось, завжди залежати від волі власника, що тримає усі гроші, завжди вдовольнятися подачками… 

Я відсунула ці думки у дальній закуток до кращого часу. 

– До речі, – невинно почала я, коли моя зачіска й вбрання були вже повністю готові, і економка наносила останні штрихи макіяжу на своє лице. – Чи немає у замку ще одного слуги, такого молодого чоловіка років тридцяти?.. 

Жінка нахмурилася, не перервавши, втім, підмальовування губ. Пензлик в її пальцях рухався дивовижно чітко і впевнено. 

– Ти ж сама знаєш, що ні, Розмарі. Чому ти питаєш? 

Я відвернула голову й почала уважно вивчати плющ, що проліз у вікно й тепер розростався на стіні ванної. 

– Та так. Без причини.