Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Тон її голосу був сповнений відчаю, і вона схилила голову, стримуючи сльози. Максуд, не роздумуючи, взяв її руку у свою й ніжно поцілував її пальці, намагаючись передати їй впевненість.
— Не бійся, кохана. Я завжди буду з тобою, яким би небезпечним не був наш шлях. Ми допоможемо Лоліті, ми всі разом. У нас є чарівник, у нас є одне одного. Ми пройдемо цей шлях і повернемося додому.

Він усміхнувся і подивився на неї з такою теплотою, що серце Вікторії на мить заспокоїлося.
— Коли повернемося, — продовжив Максуд, — Я запрошу тебе поїхати до моря. Ти зі мною?

Вікторія поглянула на нього, і її обличчя осяяла ніжна усмішка. Вона кивнула, відчувши полегшення від його слів.
— Я буду з тобою завжди, Максуд. Я вірю тобі.

Максуд, розуміючи, наскільки важливі ці слова, вирішив зробити крок уперед. Він тихо, майже несвідомо, нахилився і поцілував Вікторію в губи. Це був ніжний і довгоочікуваний поцілунок, що став для них обіцянкою не лише кохання, а й вірності. У цей момент, як у казці, зорі засяяли ще яскравіше, а світлячки, наче чарівні істоти, кружляли навколо них, осяюючи ніч дивовижним світлом.

Ця мить стала для них обох символом надії — не лише на перемогу, а й на щастя, що чекало на них у майбутньому.

Тем часом у затишній квітковій альтанці, де ніжні пелюстки квітів колихалися на легкому вітерці, Лоліта познайомилася з прекрасною ельфійкою, двоюрідною сестрою, була донькою короля Фаеллора. Її звали Еліссара. Вона була граціозною і красивою, її золотаві волосся спадали до плечей, а очі виблискували, як два блакитних сапфіра. Еліссара з нетерпінням чекала цієї зустрічі, адже вона знала, що Лоліта прибула з іншого світу і що їй належить важлива місія.

Лоліта і Еліссара сиділи разом. Навколо панувала тиша, лише співали птахи та шелестіли трави, створюючи атмосферу самотності й довіри.

Еліссара, чий погляд був сповнений теплого світла, раптом заговорила про своє серце:
— Я завжди вірила, що любов здатна подолати будь-які перешкоди, — її голос був м'яким і задумливим. — Моя кохана людина... Він десь ховається. Його звати Зейран, і він — спадкоємець короля Сулмана. Він двоюрідний брат Аврори. Я завжди чекала його повернення. Моя душа не може бути спокійною без нього. Ми були близькі, і я сподіваюся, що колись знову побачу його.

Лоліта уважно слухала, в її очах блищали співчуття і розуміння. Вона не могла не відчути ту глибоку тугу, яку приховувала Еліссара.

— Коли ти його зустрінеш, на ньому буде кільце. Сапфір, камінь вічної любові, — продовжувала Еліссара, злегка посміхаючись. — Я подарувала його йому, коли він покидав королівство. Це буде моє послання, щоб він знав, що я завжди буду чекати його повернення.

Лоліта, трохи наморщивши брови, сказала з рішучістю:
— Добре. Якщо я зустріну його, я подбаю про його безпеку і те, щоб він повернувся сюди. Це стане нашою спільною метою.

Вона поклала руку на серце, виражаючи свою вдячність за щирість і підтримку Еліссари. Еліссара у відповідь кивнула і ледь посміхнулась.

— Ти не одна, Лоліта. Ми твоя родина. І пам'ятай, якщо тобі коли-небудь знадобиться допомога, просто прижми білий камінь, і я буду поруч, — з теплом у голосі сказала Еліссара, простягаючи руку Лоліті.

Лоліта подивилася на її руку, в якій було стільки сили й любові, і з вдячністю прийняла її. У відповідь на цей жест вони міцно обнялися, і на душі Лоліти стало легше.

— Дякую, Еліссара. Ти не уявляєш, як важлива твоя підтримка. Це допомагає мені вірити в себе, — сказала Лоліта, її голос був сповнений вдячності.

Еліссара з усмішкою відсторонилася, її очі сяяли щирим світлом.

— Ти будеш сильною, Лоліта. Ти зможеш це зробити. І пам'ятай, я завжди буду поруч, коли ти мене покличеш.

І ось, стоячи в обіймах у квітковій альтанці, вони обидві відчули, що зв'язок між ними став ще міцнішим. Це було не просто обіцянка — це була справжня сестринська підтримка, яка дала сили йти вперед у цьому небезпечному і сповненому випробувань подорожі.