Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

Вони одночасно кивнули (виглядало це трохи дивно й моторошно) і вийшли. Я ж швидко підвелася з ліжка, хоча ноги ще тремтіли від слабкості, і попрямувала до дверей — це мала бути вбиральня.

У відображенні в дзеркалі я виглядала як завжди, що принесло величезне полегшення: отже, я не перетворилася на якогось мутанта. І рука… Вона була ціла, без жодних дивних камінців. Ще вчора здавалося, що вони виростають просто зі шкіри. А тепер — нічого.

“Дивина,” — подумалося мені, коли я торкнулася долонею чистої шкіри. Але, здається, принаймні поки що я в безпеці… Вони б не рятували мене, якби хотіли вбити.

У відображенні в дзеркалі я виглядала, як завжди, що принесло мені величезне полегшення: отже, я не перетворилася на якогось мутанта. І рука… Вона була ціла, без жодних дивних камінців. Ще вчора здавалося, що вони виростають просто зі шкіри. А тепер — нічого.

Швидко завершивши свій ранковий туалет, та нарешті вийшла з кімнати. Відчинила двері — і там на мене вже чекав один із них.

— Зібралася? Так швидко? — вигукнув він, а потім кивнув, указуючи рукою, щоб я йшла за ним. — Тоді ходімо.

Досить скоро ми дісталися невеличкої кімнати, схожої на їдальню. За столом сиділи його брати й, здається, очікували лише нас.

— Ого, ви вже тут, швидко як? — озвався синьоволосий. — Я вже добряче зголоднів, сідаймо!

— А ти одразу ж їж, — кивнув на мене червонокосий. — А ми тим часом усе розповімо.

Аромати в кімнаті були неймовірними. Нічого дивного, адже я уже два дні не їла. Тож, не чекаючи ні секунди, я сіла й схопила першу ж канапку, жадібно відкусивши великий шматок і запивши його соком. Смакота!

Але помітила, що всі четверо просто сидять і дивляться на мене. Я здивовано підняла брови, мовляв, чого ви так витріщаєтеся?

— Отже… кхм, як би так сказати, — почав той, у якого волосся було жовтим.

— Давай ми спершу представимося, — втрутився червоний. — Я Рубер, як ти вже знаєш. А це мої брати — Сапір, Емер та Топаз. Так, ми рідні, тому схожі. Так, ми й справді з такими “кольоровими” волоссям народилися. І так, ми знаємо, що з тобою відбувалося.

— Частково це сталося через нас, — додав Сапір, той, що мав синє волосся.

Тепер мені стали зрозумілими їхні імена. Можливо, той, хто їх назвав, був фанатом дорогоцінного каміння, як і моя мама, адже кожен із них був схожий на живе втілення свого “коштовного” імені.

— Та кажи вже, як є, не тягни! — простогнав Емер, чоловік із зеленим волоссям.

— Та я намагаюся, не лізь! — трохи роздратовано вигукнув на нього Рубер.

— Ти не в своєму світі, от і все, — швидко додав Топаз (той, що мав жовте волосся).

Якби я в цей момент щось жувала, то, мабуть, удавилася б. “Не в своєму світі? А де ж я тоді?”

— Я розумію, як це звучить, — спробував пояснити Сапір, — але ти навіть нічого не відчуєш різко, бо наш світ — майже копія вашого. Ти почуватимешся нормально… ну, за деякими винятками.

Я жадібно ковтнула соку, намагаючись проковтнути їжу, що застрягла в горлі від хвилювання. Відчуття було таке, ніби я граю головну роль у якомусь сюрреалістичному фільмі: дивні люди, кольорове волосся, “інший світ”… А ще ж рука, на якій учора красувалися рубінові камінці. Тепер її шкіра чиста, немов нічого й не було.

Я відчула, як моє серце починає пришвидшено битися. Заїла невеличкий ком шматком хліба й змусила себе повернутися до реальності розмови.

— Зачекайте, тобто я зараз… не у своєму світі? — обережно перепитала я, нервово стискаючи залишок канапки.

— Так, — кивнув Сапір. — Усе почалося з того, що ми відчули сигнал, коли Елемент остаточно пробудився, й почав змінювати тебе без провідника, що взагалі немислимо... було.

Я ледь не випустила канапку з рук. “Елемент? У мене є якийсь Елемент?” — подумала я, намагаючись не впасти в паніку.

— Ми спробували знайти тебе раніше, — додав Топаз. — Але… — він розвів руками, роблячи винуватий вираз обличчя. — Між нашими світами є завіса, що спотворює зв’язок.

— Тільки-но ми змогли її подолати, — втрутився Емер, — виявилося, що в тебе вже почалися ці… трансформації.

— Трансформації? — мої руки мимоволі стиснулися на краї столу. — Ви маєте на увазі ті камінці?

— Так, — серйозно відповів Рубер. — Це і є прояв Елемента. Зазвичай він пробуджується в Ерде, нашому світі, де для цього створені всі умови. У вашому ж він не може повністю розкритись і, до того ж, завдає болю носієві. Тебе ледь не вбило це пробудження.

Я відчула, як ноги починають тремтіти під столом, навіть попри те, що сиділа. Усередині зростало відчуття нереальності всього, що відбувається, ніби я досі не прокинулася з якогось кошмару.

— Пробудження… — прошепотіла я, пригадуючи, як рука нила від свербежу, а згодом там з’явилися дивні рубінові камінці. — Але тепер усе зникло.

— Ти в Ерде, в нашому світі, — стримано сказав Сапір, ледь схиляючи голову набік, ніби співчував. — Тут цей Елемент не болітиме так, як там.

— І що тепер? — я зиркнула на них, намагаючись зібратися з думками. — Я назавжди тут застрягну? Що зі мною буде?