Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Некохана для альфи, Данута Шемеляк 📚 - Українською

Читати книгу - "Некохана для альфи, Данута Шемеляк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Некохана для альфи" автора Данута Шемеляк. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13
Перейти на сторінку:
11. Порятунок і прощення

Дощ гудів, як барабанний бій, коли позашляховик Всеволода зупинився перед занедбаною будівлею на околиці міста. Старий склад — іржаві стіни, розбиті вікна, запах гнилої деревини й металу — стояв у темряві, як мовчазна загроза. Його люди вискочили з машин, їхні кроки заглушив шум води, але Всеволод не чекав. Його звір вів його, нюх шукав її запах — той, який він знав краще за власний. Зв’язок із Діаною пульсував у його грудях, слабкий, але живий, і кожен її подих кликав його крізь темряву.

Він вибив двері одним ударом, метал прогнувся, як папір, і його очі спалахнули золотом у напівтемряві. Всередині гуділи голоси — грубі, налякані, — і він почув її. Її подих, серцебиття і тихий шепіт, що лунав у його голові: "Він іде". Його кігті вирвалися назовні, зуби оголилися в дикому вишкірі, і він кинувся вперед, як буря, що не знає перешкод.

Перший охоронець — кремезний із татуюванням вовка — кинувся на нього з ножем, але Всеволод перехопив його руку, зламавши зап’ястя одним рухом. Чоловік закричав, ніж упав на підлогу, але крик обірвався, коли Всеволод ударив його в груди — кістки хруснули, і тіло відлетіло до стіни, як лялька. Другий — зі шрамом через обличчя — вихопив пістолет, його пальці тремтіли, коли він цілився. "Стій, або..." — почав він, але Всеволод не слухав. Він рвонув уперед, куля просвистіла повз його плече, і його кулак розтрощив щелепу чоловіка. Кров бризнула на стіну, охоронець упав, не ворушачись.

Він спустився в підвал, його кроки гуділи по іржавих сходах, його подих був хрипким від люті й страху. Двері підвалу — важкі, металеві — стояли перед ним, але він не шукав ключ. Його плече вдарило по металу, двері зірвалися з петель, грюкнувши об підлогу, і він побачив її.

Діана сиділа, притиснута до стіни, її руки були зв’язані за спиною, а сукня — порвана й брудна — оголювала синці на ногах. Її обличчя було блідим, губа розбита, кров засохла темними плямами, але її очі — живі, рішучі — зустрілися з його. "Всеволоде", — шепнула вона, її голос був слабким, але в ньому горіла сила. Він завмер на мить, його серце стиснулося від болю, що вдарив сильніше за будь-який удар.

Він кинувся до неї, його кігті розірвали мотузки одним рухом, її зап’ястя — червоні, в рубцях — впали йому в руки. Він підхопив її, притиснув до себе, його пальці тремтіли, коли торкалися її обличчя. "Діано", — хрипів він, його голос зривався, його очі горіли золотом і слізьми, яких він не міг стримати. Але вона відштовхнула його — слабко, але рішуче, її руки вперлися в його груди.

"Ти повірив", — сказала вона, її голос був тихим, але різким, як лезо. Її очі наповнилися слізьми, але вона не відвела погляду. "Ти повірив, що я зрадила тебе". Її слова вдарили його, як удар, і він відступив, його руки повисли вздовж тіла. "Я..." — почав він, але голос зламався. Його гордість, його лють, його страх — усе це розсипалося перед нею, як попіл.

"Вони показали мені... фотографії, листи", — хрипів він, його очі шукали її, благаючи зрозуміти. "Я був сліпий. Я повірив, бо боявся". Його голос став тихим, сповненим провини, і він упав на коліна перед нею — вперше в житті, найсильніший альфа на колінах. "Я боявся віддати тобі все, Діано. Боявся, що ти станеш моєю слабкістю. Але насправді ти — моє все".

Вона дивилася на нього, її серце розривалося між болем і любов’ю. Його слова текли через їхній зв’язок, його біль ударив у неї, як хвиля, і вона відчула його — справжнього, зламаного, але живого. Її рука затремтіла, коли вона торкнулася його обличчя, пальці ковзнули по його щоці, де сльоза залишила мокрий слід. "Ти мало не втратив мене", — шепнула вона, і її голос зірвався, а сльози потекли по обличчю.

Він схопив її руку, притиснув до своїх губ, його подих був гарячим і уривчастим. "Прости мене", — видихнув він, і це було благання, якого він ніколи не промовляв. Її очі потемніли, вона вагалася лише секунду, але його тепло, його відчай, його любов — усе це розтопило гнів у її грудях. Вона нахилилася до нього, її чоло торкнулося його, і вона шепнула: "Не сумнівайся в мені більше ніколи".

Він підхопив її, притиснув до себе так сильно, що вона відчула кожен удар його серця. Його губи знайшли її — не грубо, як раніше, а ніжно, відчайдушно, ніби він боявся, що вона розчиниться в його руках. Її руки обвили його шию, пальці вп’ялися в його волосся, і поцілунок став мостом, що з’єднав їх знову. "Я обіцяю", — шепнув він у її губи, його голос був хрипким, але твердим. "Ніколи більше".

Раптом кроки загуділи на сходах — наближався Ратмир і його люди, які почули шум. Всеволод різко встав, його очі спалахнули золотом, звір повернувся. Він поставив Діану за собою, його рука стиснула її плече. "Тримайся позаду", — гаркнув він, і його голос був як грім. Два чоловіки і Ратмир увірвалися в підвал, їхні ножі блищали в тьмяному світлі, але Всеволод не чекав. Він кинувся вперед, його кігті розірвали першого навпіл, кров бризнула на стіни. Другий вдарив ножем, але Всеволод ухилився, схопив його за горло і зламав шию одним рухом. Ратмир спробував утекти, але Всеволод наздогнав його, кинувши об стіну так, що кістки хруснули.

Він повернувся до Діани, його груди здіймалися, кров стікала з його рук, але очі були лише для неї. "Ти в безпеці", — сказав він, його голос був тихим, але сповненим сили. Вона ступила до нього, її рука торкнулася його грудей, і вона кивнула. "З тобою — завжди", — шепнула вона, і її слова стали обіцянкою.

Вони вийшли з підвалу разом, його рука обіймала її, а її голова лежала на його плечі. Дощ усе ще лив, але він більше не здавався холодним. Його люди, розправившись з рештою банди, чекали нагорі. "Ратмир заплатив за все", — гаркнув Всеволод, його очі горіли золотом. Але в його грудях пульсувала не лише лють — там була вона, його Діана, і він знав, що більше не відпустить її.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 12 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Некохана для альфи, Данута Шемеляк», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Некохана для альфи, Данута Шемеляк» жанру - 💙 Любовне фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Некохана для альфи, Данута Шемеляк"