Читати книгу - "Квітка війни, Maria PM"

Ніч поступово поглинала королівство Лейпциг. Темне небо, важкі свинцеві хмари, пронизливий осінній вітер – усе довкола ніби віддзеркалювало її внутрішній стан. Ліліана стояла посеред просторої тронної зали, намагаючись приховати тремтіння рук. Напроти неї – її батько, Грегор фон Дрейк.

Його високий, міцний силует здавався ще більш загрозливим у тьмяному світлі камінів. Очі – холодні, байдужі, гострі, як лезо меча.

— Ти вийдеш за короля Рідла, — його голос був рівний, спокійний, наче вирок.

Слова вдарили по ній, мов блискавка.

— Що?! — її голос зірвався майже на шепіт.

— Це вже вирішено, — сухо повторив Грегор.

Ліліана відчула, як її тіло пронизав холод, але за ним одразу прокинулася лють.

— Ви… ви продаєте мене, як якусь річ?!

Грегор ледве помітно стиснув щелепи, в його очах з'явився льодовий блиск.

— Це називається політика, Ліліано.

— Політика? — гірко засміялася вона. — Політика, де ви розпоряджаєтесь мною, навіть не спитавши моєї думки?

— Твоя думка не має значення.

Ліліана відчула, як їй стало важко дихати.

— Він наш ворог… Він убив наших людей!

— І саме тому війна має закінчитися, — Грегор зробив крок до неї, нависаючи над донькою. — Ми втратили занадто багато. Якщо ти одружишся з ним, ця кривава різанина припиниться.

Ліліана зціпила зуби.

— А якщо я відмовлюся?

— Це не твій вибір.

Її серце билося в шаленому ритмі.

— Ви віддаєте мене не заради королівства, а заради своєї влади!

Очі Грегора звузилися.

— І що з того?

Вона вдихнула різко, мов отримала удар в живіт.

— Ти будеш королевою, Ліліано. Або ти приймеш свою долю, або станеш ворогом для всіх.

Вона не могла повірити. Її власний батько… продає її, як якусь річ.

— Це... це просто огидно, — прошепотіла вона, її голос затремтів.

Грегор не відповів. Він витягнув з кишені конверт і кинув його на стіл.

— Завтра ти їдеш на бал у Мілтченг. Там зустрінешся зі своїм майбутнім чоловіком.

Ліліана перевела погляд на лист.

Її запросили.

Її вирок було винесено.

*****

Лілі стояла у своїй кімнаті, дивлячись у вікно. Там, за стінами будинку шумів осінній ліс, вітер розгойдував гілки дерев. Їй хотілося просто вибігти туди, загубитися, втекти...

Втекти?

Вона зжала пальці в кулак. Ні, вона не могла. Це було б безглуздо. Грегор знайде її, де б вона не була. Що їй робити?

 Рідл.

Хто він такий? Вона знала тільки, що йому двадцять п’ять. Більше – нічого.

Чи він справді такий жорстокий? Чи, можливо, він не такий, як її батько?

А що, якщо гірший?

Раптом у вікно щось стукнуло.

Ліліана різко озирнулася і побачила знайому фігуру.

Стас.

Він не мав права тут бути. Їм заборонено було бачитися.

Вона кинулася до вікна і відчинила його.

— Ти божевільний! — прошепотіла вона, впускаючи його в кімнату.

— Я не міг не прийти.

Він був збуджений, схвильований, очі блищали гнівом.

— Я чув розмову з твоїм батьком.

Ліліана заплющила очі, намагаючись не розплакатись.

— Це правда? — голос Стаса затремтів. — Ти виходиш за Рідла?

Вона мовчала.

Стас зробив крок до неї, його пальці торкнулися її плеча.

— Лілі… Скажи, що це неправда.

Вона ковтнула клубок у горлі.

— Це правда.

Він різко відступив, ніби вона його вдарила.

— Але ти не можеш цього зробити!

— Я не маю вибору, — її голос став порожнім.

Він стиснув кулаки, погляд наповнився болем.

— А як же… я?

Ліліана здригнулася.

Вона ніколи не чула такого тону в його голосі.

Стас зробив ще один крок до неї, знову обережно торкаючись її руки.

— Я… — його голос осікся. — Я б зробив усе, щоб ти була вільною.

Вона подивилася йому в очі.

— Але ти не можеш.

Мовчанка затягнулася.

Стас різко відвернувся.