Читати книгу - "Прихований дар, Аннушка"

Вона зупинилась, коли почула хриплий стогін. Серед повалених гілок, притулившись до старого дуба, лежав юнак. Його одяг — порваний і заплямований — був непростим: темно-синя сорочка з вишитими срібними нитками символами. На поясі — руків’я меча, виготовленого явно не для простолюдина.

— Ти хто? — запитала вона, обережно наближаючись.

Хлопець підняв голову. В його очах, кольору бурштину, тремтіла подяка й слабкість.

— Я... я заблукав... напали...

Не чекаючи більше пояснень, Уляна сіла навпроти. Вона розгорнула трави, які зібрала раніше, пригадала бабусині слова і, зосередившись, вимовила перше лікувальне заклинання, яке вивчила два дні тому. Її долоні засяяли м’яким світлом, і тепло повільно почало огортати рани незнайомця.

— Ти чаклунка... — прошепотів він, але не злякано — з подивом і, здавалось, навіть захопленням.

— Можливо, — відповіла вона. — А ти, здається, не просто мандрівник.

Він не відповів, але Уляна вже відчувала: цей хлопець не простий. І він ще повернеться у її життя.