Читати книгу - "Ангел Золоте Волосся, Зірка Захаровна Мензатюк"

- Сєрого теж засікли? - поцікавилася Галя.

- Нє... Він тепер під контролем.

- Під поліцейським?

-Далась тобі поліція! Гірше: під маминим. Його мама вернулася з-за кордону з заробітків

- То це ж добре, що вона вернулася, - зауважила Галя.

- Якраз! Із бабусею було краще Мама присилала Сєрому бабла, і ми на гральних автоматах відривалися по повній! Часом грошей не ставало, але на крайняк було метро. Пройдемося пару разів - і харош. А тепер мама прикрутила йому хвоста. Туди не ходи, з тим не водись, уроки вчи, на автоматах не грай… Кароче, тепер йому паршиво.

Галя сиділа, замислившись. У метро вона не раз бачила людей, що просили грошей. Якась жінка просила на похорон сина. Про це було написано на картоні, який вона почепила собі на грудях. Деякі ходили з немовлятами на руках. Але найчастіше просили на лікування. І кілька пасажирів у вагоні обов’язково кидали їм у кульок хто копійки, а хто гривню або й дві. Якщо прикинути, скільки можна перейти вагонів... Набереться чималенька сума.

- Ти точно заробляв у метро по тисячі? - перепитала Галя.

- Ну, близько того. Кажу тобі, діло надьожне. Да-а-а, - задумливо мовив хлопець, з насолодою ковтнувши гарячого чаю. - Життя - річ важка. Від нього помирають.

Галя мимоволі усміхнулася.

- Життя - це велика неприємність, - провадив своєї хлопець. - От і тебе скрутило в баранячий ріг.

Іншим разом Галя мовчки погодилася б. Її. життя не солодке. Але сьогодні вона була сердита за витрачену п’ятдесятку.

- В житті не все погано, - заперечила вона. - Нам нормально жилося, поки Стаканчик, тобто мій брат Степан, не зламав ніжку.

- Ти ще скажи, що людина народжена для щастя, як пташка для польоту, - пирхнув хлопчина.

- А хіба ні?

Галі виразно згадалося недалеке минуле, коли вона не шукала гарячково заробітку, бо ні Степанчикові, ні їхній квартирі нічого не загрожувало, а найбільшою бідою було хіба що зауваження в щоденнику. Галине серденько заболіло, защеміло за проминулими щасливими днями - так, щасливими! Тепер дівчинка це розуміла. Вона задивилась у вікно, на сивий Дніпро, огорнутий імлою.

- Тепер у нас чорна смуга, - повторила Галя мамині слова.

- Н-да, життя смугасте. І в основному з темних смуг, - погодився хлопчина. - Так і Сєрий вважає.

- Він тобі хто? - поцікавилася Галя, бо не зрозуміла: то друг чи родич її співрозмовника.

- Він - емо.

Здається хлопець чекав, щоб Галя спитала, хто це - емо. Щоб знову сказати їй: “Ну ти й тупа!”

- А ти? Також емо? - викрутилася Галя.

- Майже... Ще треба зачіску, макіяж.

- Тобі макіяж? Хіба ти дівчина!

- Ну, волосся підчорнити, - Галин співрозмовник поправив чуб, нагорнувши його на око. - Сєрий зрозумів, що він емо, коли вернулася мама. У нього тонка натура. Емо - значить, емоційний, - нарешті пояснив він. - Таким людям важко жити, бо світ жорстокий, а вони вразливі. Вони не витримують, коли їх ніхто не любить. У Сєрого тепер ця... як її... депресія.

Галя ніколи досі не чула про депресію, але з інтонації збагнула, що то поважна річ.

- Мама привезла її Сєрому з-за кордону? - поцікавилася вона.

Хлопець пирхнув, мало не похлинувшись чаєм.

- Ну ти... - в нього, на щастя, забракло слів, щоб описати Галину нездогадливість. - Депресія - це такий стан... ну, коли украй паршиво. Аж не хочеться жити.

- Напевно, твій Сєрий і сам винен, - зауважила Галя. - Мені один... - (з її вуст мало не зірвалося: “ангел”), - один знайомий казав, що у всьому треба знаходити хороше.

- От і шукай, - захихотів хлопець. - Для початку у травмі свого братика. Довгенько шукатимеш! - він заглянув у порожній кухлик, як сорока в кістку, і відставив його вбік. - Може, візьмемо ще по картоплі?

- Візьми, якщо маєш за що.

- Ти хіба не чула, що я на мілині? - зітхнув хлопчина. - Ні то й ні. Тоді вимітаймося.

Вони вимелися з теплої зали МакДональдса, і життя видимо погіршало від мжички й пронизливого вітру, що дув із Дніпра.

- Бувай, - без жалю попрощалася Галя з хлопцем, з яким вони так і не познайомилися.

- Щасливенько, - байдуже кинув він і, втягнувши голову в шаль, подався до трамвайної зупинки.

10. “ВЕЛИКА ПАНАГІЯ”

Вдома Галя підбила невеселі підсумки сьогоднішньої вилазки: потрощене відро, брудна курточка і вісім гривень заробітку. Насправді було б п’ятдесят вісім, але й воно - дріб’язок проти потрібної суми.

Сяк-так повитиравши від болота курточку, дівчинка сіла за уроки. Але робила їх абияк. На душі було до того безпросвітно, хоч вовком вий від туги і жалю. Невже й справді життя - то одні лиш неприємності, як казав хлопець з Поштової площі" От би спитати... в ангела, - він же знає. Але він не з’являвся й, напевно, більше не з’явиться, він давно забув про Галю, бо хто вона для нього? Нікчемне дівчисько, яких мільйон і трошки, з такими ж нікчемними турботами й жалями.

Кинувши недописану вправу, вона потяглася до альбому про мистецтво Київської Русі. Розкривши його навмання, зупинилася поглядом на образі вродливої Діви Марії з молитовно піднятими руками. Її увагу привернув підпис: “Богоматір Велика Панагія (Оранта). Ікона київського письма. Близько 1114 р. Художник Аліпій (?) - прочитала Галя.

Аліпій? Дуже схоже ім’я. Аліпій, Алимпій... Чи це не той хлопчина, якого показав їй ангел?

Після імені стояв знак питання. Тобто вчені знову сумнівалися. Можливо, ікону написав Аліпій. А може, не він, а хтось інший.

Далі вказували техніку: “дошка, паволока, левкас, темпера”. Галя вже знала, що означали ці слова. Тут було все те ж самісіньке, що й на іконі “Ангел Золоте Волосся”.

Що таке “Оранта”, Галя також знала. Катерина Петрівна пояснювала їм, коли розповідала про Софійський собор. Оранта означає “Моління” - це Божа Мати, що молиться за людей, здіймаючи руки до неба. Саме так вона зображена в альбомі.

А що значить “Велика Панагія”? Треба було питатися в тата.

Він саме порався на кухні, наспівуючи італійську арію. Отже, вечеря в них