Читати книгу - "Чотири після півночі"

— Браян Інґал, — відрекомендувався він. — Хоча обставини наразі… — Він безпорадно знизав плечима. Які насправді ці обставини? Він не міг нашукати прикметника, який міг би їх адекватно визначити.

— Трішки екстравагантні, чи не так? — кивнув Гопвел. — Краще про них зараз не думати, я гадаю. А екіпаж щось відповідає?

— Ні, — відказав Браян і зненацька в розпачі вгатив кулаком у двері.

— Легше, легше, — заспокійливо мовив Гопвел. — Скажіть мені про той кашкет, містере Інґал. Ви не уявляєте, яке вдоволення і полегшення подарує мені можливість звертатися до вас як до капітана Інґала.

Браян проти власної волі посміхнувся.

— Так, я капітан Інґал, — підтвердив він. — Але вважаю, що за цих обставин ви можете звати мене Браяном.

Нік Гопвел вхопив Браянову ліву руку і сердечно її поцілував:

— Гадаю, я натомість зватиму вас Спасителем. Ви не вельми заперечуватимете?

Браян, закинувши назад голову, почав реготати. До нього приєднався Нік. Отак вони там і стояли перед замкненими дверима в майже порожньому літаку, дико регочучи, коли туди з’явилися чоловік у червоній сорочці і чоловік у светрі під горло, дивлячись на них так, наче вони обидва збожеволіли.

3

Алберт Кавснер кілька секунд потримав те волосся в руці, вдумливо його роздивляючись. Чорне й блискуче у горішньому світлі, як годиться, зі шкірою, і він зовсім не здивувався, що воно до чортів налякало маленьку дівчинку. Воно б і Алберта налякало, якби він не мав змоги його побачити.

Він кинув перуку назад на крісло, глянув на сумочку на сусідньому кріслі, а потім уважніше придивився до того, що лежало поруч із сумочкою. То була проста золота обручка. Хлопець її підняв, оглянув і поклав на місце. Він повільно вирушив у хвостову частину авіалайнера.

Менше ніж за хвилину його приголомшило таким здивуванням, що Алберт нанівець забув як про те, хто веде літак, так і про те, як той убіса сідатиме, якщо там автопілот.

Пасажири рейсу № 29 зникли, але залишили по собі казкові — а подеколи й запаморочливі — розсипи скарбів. Майже на кожному кріслі Алберт знаходив коштовності: здебільшого обручки, проте траплялися також речі з діамантами, смарагдами, рубінами. Скажімо, сережки, більшість із крамниць «все по п’ять і десять»[62], але деякі, на Албертове око, виглядали доволі дорогими. Декілька добрих речей було у його матері, але, у порівнянні з дечим тутешнім, її ювелірні прикраси мали б вигляд придбаних на якомусь базарному розпродажу. Тут були шпильки, намиста, запонки, ідентифікаційні браслети. І годинники, годинники, годинники. Від «Таймексів» до «Ролексів»[63], і їх тут, здавалося, було зо дві сотні, вони лежали на сидіннях, лежали на підлозі між кріслами, лежали в проходах. Виблискуючи під світлом.

Щонайменше шістдесят окулярів. У залізних оправах, у рогових оправах, у золотих оправах. Були там окуляри поважні й плохенькі, і окуляри з поцяцькованими стразами дужками. «Рей-Бени», «Полароїди», «Фостер-Ґранти»[64].

Пряжки від ременів, службові значки й відзнаки і купи монет. Жодних банкнот, хоча легко набралось би сотні чотири доларів четвертаками, даймами, нікелями й пенні. Портмоне — не так багато портмоне, як жіночих сумочок, але все одно з добру дюжину, від шкуратяних до пластикових. Кишенькові ножі. З десяток кишенькових калькуляторів.

І химерніші речі. Алберт підняв пластиковий циліндр тілесного кольору і вивчав його з півхвилини, перш ніж вирішив, що це таки дійсно ділдо, і поспішно поклав його назад. Знайшлася якась маленька золота ложечка на тоненькому золотому ланцюжку. Де-не-де на кріслах і на підлозі виднілися яскраві металеві крапельки, переважно сріблясті, але деякі золоті. Він підібрав парочку таких цяток, щоб перевірити здогадку свого враженого розуму: там було декілька коронок, але здебільшого зубні пломби. А в одному з задніх рядів він підібрав два крихітні сталеві стрижні. Він дивився на них кілька секунд, перш ніж зрозумів, що це хірургічні штифти, які, замість лежати на підлозі майже порожнього авіалайнера, мусили б міститися в плечі або в коліні якогось пасажира.

Алберт виявив ще одного пасажира — розпластаного на двох сидіннях в найостаннішому ряду молодого бороданя, який гучно хропів і тхнув, як броварня.

За два крісла звідти він знайшов якийсь прилад, схожий на імплантат-кардіостимулятор.

Алберт стояв у задній частині літака і дивився вперед — крізь довгу, порожню трубу його фюзеляжу.

— Що це за херня тут коїться? — стиха запитав він тремтячим голосом.

4

— Я бажаю знати, що тут відбувається! — голосно проказав чоловік у светрі під горло.

Він увійшов до сервісної секції в голові першого класу, наче корпоративний рейдер, що прибув примусово захоплювати якусь компанію.

— Наразі? Ми якраз збираємося зламати замок у цих дверях, — сказав Нік Гопвел, проймаючи Під Горла оптимістичним поглядом. — Схоже, що екіпаж усунувся разом з рештою людей, але нам все одно пощастило. Оцей мій новий знайомий, він саме пілот, котрому якраз трапилося летіти дармовим пасажиром, і…

— Хтось тут дійсно є даремним, авжеж, — заявив Під Горло, — і я маю намір з’ясувати, хто саме, повірте мені.

Він проштовхнувся повз Ніка, не подарувавши йому й позирку, і впритул втупився в лице Браяну, агресивний, як той профі-бейсболіст, що лається з арбітром.

— Ви працюєте на «Американську гідність», приятелю?

— Так, — сказав Браян. — Але чому б нам це зараз не відкласти, сер? Важливим є те, що…

— Я скажу вам, що є важливим! — закричав Під Горло.

Серпанок дрібних крапель слини посіявся на щоках Браяна, і він мусив задавити раптовий і навдивовижу потужний імпульс стиснути в руках шию цього хамла й побачити, як далеко він скрутить йому голову, перш ніж там, усередині, щось трісне.

— У мене на дев’яту ранку призначено зустріч у «Пруденційному центрі»[65] з представниками «Бенкерз інтернешенал»! Рівно о дев’ятій годині! Я правомірно забронював собі місце на рейсі цієї авіакомпанії і не маю наміру запізнюватися на мою зустріч! Я бажаю отримати відповіді на три питання: хто, поки я спав, санкціонував незаплановану посадку цього лайнера; де було зроблено ту посадку і чому її було зроблено!

— Ви коли-небудь дивилися «Зоряний Шлях»[66]? — зненацька запитав Нік Гопвел.

З прилитою до лиця злою кров’ю Під Горло різко обернувся. Вираз його проказував, що він вважає