Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вогняний бог Марранів 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

203
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогняний бог Марранів" автора Олександр Мелентійович Волков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 39
Перейти на сторінку:
схилах гір і швидко докочувались до центрального озера.

Річка надовго затримала армію, оскільки Мар рани не вміли плавати. Довелося збивати плоти і самому полководцеві попрацювати перевізником. Нарешті ця серйозна перешкода лишилася позаду і безладні колони попрямували далі. Солдати були голодні, тому що з'їли провізію вже другого дня походу.

Та ось дорога привела їх до фруктового гаю і що тут почалося!

Солдати з реготом і криками помчали до дерев, позбивали з них плоди — і зрілі, і незрілі, — і почалась несамовита учта. Маррани з очманілими від насолоди обличчями пожирали незвичні ласощі, і даремно Урфін метався серед них, закликаючи до помірності: ніхто його не слухав.

Урок був жорстокий. Під вечір у всієї армії розболілися животи. Ні верховний жрець Крол, який супроводжував військо, ні командири рот, не уникнули спільної долі.

На цьому місці простояли три дні. І добре ще, що обійшлося без жертв: шлунки у Марранів були міцні.

Коли солдати почали одужувати, Урфін Джюс привчав їх до найсуворішої дисципліни, вбиваючи в їхні голови думку про те, що треба слухатись його наказів.

Проте важко було в короткий час перевиховати цих людей, простодушних, кмітливих та водночас і забудькуватих.

На десятий день походу осторонь дороги показалося село Мигунів. Урфінові насилу вдалося переконати своїх воїнів, що безглуздо нападати на маленьке село цілою армією. Захопити село послали сотню Бойса.

Певна річ, ніякої битви не вийшло. Тільки-но Мигуни побачили, що на їхнє село мчить з дрюками стовписько розлючених великоголових людей, які репетують на все горло, вони миттю здалися, і їх вигнали з осель.

Почався грабунок. У селі було двадцять три хати, і в усіх двадцяти трьох закипіли бійки.

— Це моє! — кричали знавіснілі Маррани, гамселячи один одного здоровенними кулаками і вириваючи один в одного який-небудь предмет хатнього вжитку стілець, рушник чи подушку.

Час від часу в розчинене вікно або двері вилітав один з грабіжників, а решта чубилися далі на подив з’юрмлених віддалік Мигунів. Нарешті, в кімнаті лишався один, найзапекліший. Він переможно оглядав завойоване приміщення і проголошував:

— Це буде мій дім! Сьогодні ж подамся по сім'ю, приведу її сюди, і ми будемо тут жити.

Коли Бойсова сотня вернулася до основного війська, вона недолічилась командира і двадцяти двох бійців.

— А де решта? — спитав здивований Урфін. — Забиті в бою?

— Ні, вблодарю, — відповів один із солдатів. — Вони лишилися в селі.

— Що значить лишились? — невдоволено насупив чорні брови Урфін.

— Адже ти казав, що ми житимемо в теплих затишних хатах, коли їх завоюємо, — пояснив солдат. — Вони завоювали і стануть там жити.

«Оце тобі маєш! — мало не бовкнув уголос Урфін. — Так уся моя армія розповзеться по завойованих селах, і до Фіолетового палацу ми прийдемо вдвох з Тупотуном. Ні, так не годиться».

Урфінові довелося подалися в село й витягати Бойса та його вояків із захоплених ними осель. Полководець цілісіньку годину доводив простакам, що попереду на них чекають незліченні скарби, він змальовував розкіш Смарагдового міста. Але все це було недоступне для бідних недоумків, а хати Мигунів — ось вони стояли перед ними, такі гарні, затишні.

Врешті Урфінові вдалося забрати солдатів, а Мигуни заходились наводити лад у розорених оселях.

А який вигляд мала Бойсова сотня після першої бойової «операції»! Один ішов, надівши на голову каструлю; у другого були повні руки ножів та виделок; третій прикрутив до спини величезні дерев'яні ночви. А двоє здорованів тягли ліжко з периною, подушкою і ковдрою.

Похмурий Урфін сміявся до сліз при вигляді цієї картини. А втім, недовго тішились трофеями їхні власники. Першим було кинуте ліжко, за ним полетіли ночви, а невдовзі за цим і все інше. Так швидко діти розлучаються з набридлими їм іграшками.

ЗАЛІЗНОГО ДРОВОРУБА БЕРУТЬ У ПОЛОН

рфінова армія хутко просувалася вперед. Мирні ремісники й хлібороби, Мигуни не могли вчинити ніякого опору орді дужих прудконогих вояків, котрі налетіли так зненацька.

Джюсові уроки не минули марно. Тепер Маррани не лишалися жити в захоплених будинках, не чіпали посуд і меблі, а забирали тільки одяг і ковдри. І вони вигрібали всі харчові припаси: молоко, масло, сир, борошно, забирали курей і гусей, різали корів та овечок, і після їхнього нашестя в селищах було як виметено.

Ніхто з Мигунів не міг попередити Залізного Дроворуба про наближення загрози: Урфін діяв за всіма правилами військового мистецтва. Попереду його армії йшла вервечка дозорців, які перехоплювали всіх, хто пробирався на північний схід. І тому володар Фіолетової країни анітрохи не остерігався.

До замку Залізного Дроворуба лишалося всього кішка миль. Урфін наказав головним силам лишатися на місці, а сам рушив у пере з двома десятками розвідників. З ними були Тупотуп і блазень Еот Лінг.

Розвідники скрадались обережно майже поповзом і весь час прислухалися. Скоро вони почули якийсь шум. Урфін ліг на землю, показуючи приклад солдатам і Тупотунові. Вперед рушив Еот Лінг, якого важко було розрізнити на сірій землі в одягу з кролячих шкурок.

За кілька хвилин клоун повернувся і потихеньку доповів.

— Там Залізний Дроворуб. Він корчує пеньки.

Розкорчовування пеньків було улюбленим заняттям Дроворуба. Воно нагадувало йому минуле, коли він був іще таким як усі люди, і працював у лісі, щоб зібрати грошенят, завести господарство і одружитись на гарненькій дівчині, яку він любив. Але в дівчини була лиха тітка, вона підмовила чаклунку Гінгему і та зачарувала сокиру Дроворуба. Сокира відрубала йому спершу ноги, потім руки, а під кінець і голову. Майстерний коваль викував йому все із заліза, лише не зумів зробити серця. Проте серце Дроворуб одержав від чарівника Гудвіна і був ним вельми вдоволений.

Розкорчовування пеньків приносило велику користь: розчищені поля Дроворуб віддав Мигунам. І ті сіяли на них пшеницю. Недаремно Ми гуни пишалися Дроворубом і любили його, як рідного батька: адже це був єдиний у світі правитель, який працював на своїх підданих! Урфін усе розпитував блазня:

— Він сам?

— Сам.

— А де його жахлива сокира?

— Лежить за двадцять кроків від нього. Ну, тоді Дроворуб наш, — прошепотів Урфін.

Було розроблено план атаки. Джюс наказав Марранам оточити Дроворуба і гуртом кинутись на нього з усіх боків. А Тупотун мав підбігти до сокири й навалитися на неї своєю огрядною тушею. Бо ж коли Дроворуб устигне заволодіти сокирою, наслідок бою буде ясний: залізний силач відіб'ється від будь-якого числа нападників.

Нічого не підозрюючи, Залізний Дроворуб натискав на товстий важіль, підкладений під корінь, і думки його були найприємніші.

1 ... 11 12 13 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогняний бог Марранів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогняний бог Марранів"