Читати книгу - "Успішні виступи на TED"

Якось вона порадила мені: «Оберіть людину — конкретну людину з вашого оточення — і підготуйте промову, наче писали її тільки для цієї людини. Оберіть когось необізнаного у вашій сфері, але розумного, допитливого, зацікавленого і досвідченого — того, хто вам дійсно подобається. Це додасть вашій промові душевної теплоти. Обов’язково переконайтеся, що говорите лише до цієї людини, а не демографічної групи в цілому («...моя промова написана для людей від двадцяти двох до тридцяти восьми років, задіяних у сфері програмного забезпечення...»). Уявна група позбавлена людських якостей, і якщо ви звертатиметеся саме до неї, то втратите щирість. Вам не треба півроку навідуватися до обраної людини в гості, щоб потренувати виступ — їй навіть не треба знати про свою «обраність» і про ваш майбутній виступ. Просто знайдіть ідеального слухача і докладіть усіх зусиль, щоб ця промова гіпотетично зворушила, вразила, розважила або перевернула його світогляд».

Однак найголовніше, вважає Гілберт, — обрати глибоко важливу для вас тему. «Говоріть про те, що знаєте. Говоріть про те, що плекаєте в серці. Я хочу почути про найважливіше у вашому житті, а не довільну розповідь, яка стане хітом. Дайте мені пристрасть, яку виношували роками, а не якусь модну новинку — і повірте, я буду вражена».

Щойно ви закінчили працювати над наскрізною темою, можете переходити до її розширення. Існує багато способів розкрити ідею. У наступних п’яти розділах розглянемо п’ять ключових інструментів оратора:

• зв’язок;

• оповідь;

• пояснення;

• переконання;

• презентація.

Їх можна поєднувати і міняти місцями. Деякі використовують лише один інструмент, інші обирають кілька. Не так багато людей можуть поєднати усі п’ять (і зазвичай дотримуються вищевказаного порядку). Вказані методи абсолютно різні, тому варто розглянути кожен окремо.

Знання не можна просто запхати в мозок. Їх треба вкоренити. Однак перед тим, як відтворити ідею в чужій голові, ви маєте отримати на це дозвіл. Зазвичай люди неохоче дають доступ до своєї свідомості — найбільшої цінності людини. Вам треба знайти дієвий спосіб обійти цю пересторогу, і один з варіантів — показати, що ви теж людина.

Слухати промову і читати есе не одне й те саме. Річ не лише у словах. Річ у людині, котра виголошує ці слова.

Для реального впливу треба встановити зв’язок з аудиторією. У вас може бути блискуча промова з ясними як день прикладами і незаперечною логікою, але якщо ви не встановите зв’язку з глядачами, то все марно.

Навіть якщо вашу ідею більш-менш зрозуміють, вона просто загубиться десь в закамарках свідомості, щоб невдовзі безслідно щезнути.

Люди — не комп’ютери. Ми — винахідливі соціальні істоти. Ми вдосконалили зброю проти небезпечних знань, які захаращують нашу свідомість. Ця зброя — скепсис, недовіра, ворожість, нудьга і нерозуміння.

І, до речі, цей захист безцінний. Якщо ваша свідомість буде відкрита до всіх слів без винятку, життя швидко зруйнується. «Кава спричинює рак!», «Іноземці просто огидні!», «Купіть ці прекрасні кухонні ножі!», «Розважмося, крихітко...». Усе, що ми бачимо і чуємо, попередньо перевіряється, а вже потім формується в повноцінну ідею.

Тож ваше завдання як спікера — роззброїти глядачів і встановити довірчий зв’язок, зробити так, щоб аудиторія була готова — чи навіть сама пропонувала — дати вам на кілька хвилин повний доступ до своєї свідомості.

Якщо ж військові метафори вам не до вподоби, давайте повернемося до метафори подорожі. Ви й справді подорожуєте зі своїми глядачами. Можливо, ви знайшли цікавий маршрут до неймовірного місця, але спершу треба переконати людей в його привабливості. Вийдіть до глядачів і схиліть їх на свій бік. Покажіть, що ви — провідник, якому можна довіритися. Інакше ви лише змарнуєте час.

Ми запевняємо спікерів, що в TED завжди тепла і привітна аудиторія. Проте існує велика різниця між тими, хто встановлює зв’язок, і тими, хто несвідомо викликає скепсис, нудьгу чи ворожість.

На щастя, існує безліч способів встановити цей важливий зв’язок із самого початку.

Я пропоную вам цілих п’ять.

Ми оцінюємо людину, тільки-но глянувши на неї. Друг чи ворог. Розумний чи дурний. Впевнений чи обережний. На чому ми ґрунтуємося? Усе дуже просто. Стиль одягу. Хода і постава. Вираз обличчя. Мова тіла. Уважність.

Добрий мовець одразу ж налагоджує зв’язок з аудиторією. Просто впевнено вийдіть на сцену, озирніться навколо, встановіть зоровий контакт з двома-трьома глядачами і усміхніться. Подивіться на перші хвилини промови Келлі МакГонігал про позитивні аспекти стресу. «Я маю зізнатися. [Зупинка, невеликий оберт, руки опускаються і легка усмішка.] Але спершу я хочу, щоб Ви зізналися мені. [Крок уперед.] Підніміть руки ті [уважно дивиться на кожного із присутніх.], хто за останній час пережив невеликий стрес. Є хтось? [Загадкова усмішка, яка за кілька секунд перетворюється на голлівудську.]» Зв’язок з аудиторією просто миттєвий.

Не всі з нас такі відкриті, розслаблені та привабливі, як Келлі. Але ми теж можемо встановити з глядачами зоровий контакт і трохи усміхнутися. Це дуже важливо. Індійський художник Рагава КК майстерно володіє цією навичкою, як і аргентинська поборниця демократії Піа Манчіні. Вони подивилися на вас кілька секунд — і ви на гачку.

Цьому є пояснення. Люди здатні читати по очах. Ми несвідомо ловимо кожен найменший порух очей співрозмовника, і цим не просто вгадуємо його емоції, а й оцінюємо на надійність (у цей час він робить з нами те саме).

Учені встановили, що взаємний погляд стимулює дзеркальну реакцію нейронів, які в буквальному сенсі всмоктують емоційний стан людини навпроти. Якщо мої очі світяться від щастя, ви теж усміхнетеся десь в душі. Трошки. Але