Читати книгу - "Коло смерті"

— Так.

— Як він став вашим клієнтом?

— Вибачте?

— Хто кого знайшов, ви Грека чи він вас?

— Ясна річ, він!

— Як?

— Зателефонував мені, здається.

— І що сказав? Про що була розмова?

Я вже, було, розтулив рота відповісти, але миттю збагнув, що ступаю у пастку. Адвокатське правило номер один: Ніколи не розкривайся!

— Я не маю права говорити про стосунки з клієнтом, це конфіденційна інформація.

— Але ж не все, про що ви розмовляли з Гансом Міккельсеном, потрапляє під це визначення, пане Бренне. Я не прошу вас розголошувати подробиць, які могли б зашкодити Грекові. У цій ситуації вам варто думати насамперед про себе…

Мене раптом втомило це монотонне, химерне тупцяння на місці. Час переходити до суті справи.

— Я хотів би прочитати заяву Мортена Олешера.

— Звісно, ви матимете таку нагоду, але на все свій час. Може, повернемося до…

— Ні, я наполягаю.

— Не будьте таким нетерплячим, пане Бренне. Ми могли б принаймні…

Я підвівся зі стільця.

— Тоді я вимагаю адвоката. І мені потрібні туалетні приладдя та чистий одяг. Якщо ви не маєте наміру мене відпускати?

Слідчий заперечно похитав головою. Вигляд він мав нерадісний, бо щойно втратив шанс витягнути з мене хоч дещицю.

— Про звільнення поки навіть не йдеться, пане Бренне…

Рюне Сейм мав важке м'ясисте обличчя з обвислим подвійним підборіддям і щоками, помережаними потрісканими кровоносними судинами, зате його лагідні карі очі завжди наводили мене на думку про великого, доброго собаку. Чималий кавалок життя він пропрацював штатним адвокатом місцевого суду, і хоч не славився красномовством, невдахою його теж годі назвати. Він був педантичним, ретельним, сумлінним, а це, зазвичай, важливіші якості, аніж спонтанна геніальність.

Я обрав його, бо покладався на нього, а ще не хотів нікого з близьких мені людей у ролі адвоката. Це не означає, ніби ми не були знайомі.

— Мікаелю, Мікаелю, — мовив він, хитаючи головою, аж складки підборіддя заколихалися. — Ти втратив ясність думки.

— Як це? Вони нічого не можуть на мене мати з тієї простої причини, що я нічого протиправного не вчинив. Якого біса я мав би влазити в таке? Я успішний адвокат, я маю у провадженні дуже поважні справи. Мені не потрібно порушувати закон, щоб виграти суд!

— Знаю, Мікаелю, і цілком з тобою погоджуюся. Але…

— Що — але? — я ледь не верещав.

Душа Рюне Сейма була не на місці, так іноді почуваються люди, свідомі того, що прийшли з поганими новинами.

— Ти публічна людина, Мікаелю. З неабияким реноме. Саме тому… Не мені тобі казати, яку бучу здійняла преса з приводу цієї справи… Сам подумай!

Я кивнув, але, правду кажучи, жодного разу не подумав.

— Саме тому, — вів далі Рюне, — важко собі уявити, що такий тертий калач, неймовірно обережний і марнославний чоловік, як Ульв Ґарман, зміг би відважитися на подібний відчайдушний крок — арештувати тебе в усіх на очах у залі суду, — не маючи вагомих на те підстав, — він замовк на часину, вичікуючи, доки його слова впадуть в благодатний ґрунт, і повів далі: — Тому я майже певен, що вони на тебе щось мають, Мікаелю. Не знаю, що, але щось таки є, і воно не зникне само собою.

Досі я не думав. Не аналізував, не вибудовував логічних ланцюжків. Я нарешті збагнув, що перебував у глибокому шоку й усі сили поклав на те, щоб не зламатися психічно. Рюне Сейм мав рацію. Я спробував опанувати себе, думати чітко й тверезо.

— Гаразд, — мовив я, зрештою. — Мені потрібне туалетне причандалля та одяг. Мої ключі в поліції. І ще, Рюне, спробуй роздобути документи. Ми повинні знати, до дідька, з чим воюємо!

Рюне кивнув.

— Домовилися. У будь-якому разі, я зумію їх отримати не скоріше завтрашнього ранку. Але будь готовий до ув'язнення. Щось мені підказує, що тебе не випустять…

Світ перевернувся з ніг на голову, я дивився на нього тепер з іншої, нової перспективи. Різниця між статусом адвоката і статусом підозрюваного в кримінальній справі була значно більшою, ніж я собі уявляв. Ішлося не лише про юридичні права й правила, як сидіти та коли говорити. Йшлося насамперед про те, яким мене бачили, як сприймали і як зверталися до мене люди навколо. Ніхто з нас не трактує однаково жебрака на куті вулиці й директора банку. Тепер і я почав опановувати цю науку. Як підозрюваний