Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

Бреслау,

вівторок 29 листопада,

пів на восьму ранку

Мокк ще ніколи не бачив четвертованої людини. Він не уявляв собі, що м’язи шиї так щільно стискають із трьох боків тугу, поділену на три сегменти трубку гортані, що в людських суглобах міститься жовтувата липка рідина, що розпиляна кістка так їдко смердить. Досі він не бачив відтятих пальців, що плавали в заповненій кров’ю балії, розпанаханих ребер, м’яса литок, відрізаного від кісток гомілки, розтрощених колінних чашечок, у які увіпхали сталеві палиці. Мокк ще ніколи не бачив четвертованої людини. Тепер він її побачив.

Побачив і численні цівки крові, що запеклися на стінах, вологі дошки підлоги, нічний горщик, що виднів з-під ліжка, брудну зім’яту постіль, вкриті сажею стільці й липку від засохлого жиру кухонну піч. Не оминув увагою кишеньковий календарик Лібса, що лежав на столі. На даті 17 листопада дві смуги крові утворювали хреста. Не міг не помітити посірілого обличчя Елерса й почервонілих щік свого шефа, кримінального директора Гайнріха Мюльгауза.

Зазвичай добродушне обличчя останнього було цього разу спотворене знущальною посмішкою, яка — і це Мокк чудово знав — була провісником крайнього обурення. Мюльгауз насунув на лоба свого капелюха й, кивнувши головою, наказав Елерсові вийти з кімнати. Коли фотограф звільнив присутніх від вигляду свого зболеного обличчя, Мюльгауз втупив очі в груди Мокка. Це уникання очей Мокка не віщувало нічого хорошого.

— Жахливе вбивство, правда ж, Мокку? — запитав він тихо.

— Справді, Herr Kriminaldirektor.

— Вас не дивує моя присутність, Мокку?

— Справді, дивує, Herr Kriminaldirektor.

— А вона не повинна вас дивувати, — Мюльгауз вийняв з кишені люльку й почав її натоптувати. Мокк теж закурив. Терпкий запах міцних цигарок «Берґманн Приват» притлумив сморід порубаного тіла. — Я мусив приїхати, Мокку, — продовжував Мюльгауз, — бо не бачу тут ваших людей. Тут немає ані Смоложа, ані Майнерера. А хтось однак, окрім вас, повинен бути на місці такого жахливого злочину. Хтось повинен допомогти вам у виконанні обов’язків. Особливо, якщо ви з похмілля.

Мюльгауз випустив густу хмаринку диму й підійшов до Мокка, обережно оминаючи балію з пальцями, які вкрилися брудним кривавим желе. Він став так близько від Мокка, що той відчув жар його люльки, прикритої металевим вічком.

— Ви пиячите вже багато днів, Мокку, — тягнув далі байдужим голосом Мюльгауз. — Приймаєте якісь дивні рішення. Ваші люди, за вашим наказом, займаються іншими справами. Якими справами? Може, важливішими за два страхітливі убивства? — Мюльгауз намагався енергійним посмоктуванням знову підпалити загаслий тютюн. Що може бути зараз важливішим від замурованого музиканта Ґельфрерта й порубаного на шматки безробітного підмайстра слюсаря Гоннефельдера?

Мокк відкрив рота в німому здивуванні, викликаючи цим злісну веселість на обличчі Мюльгауза.

— Так. Я провів опитування. Я знаю, ким був убитий. — Мюльгауз смоктав згаслу люльку. — Хтось повинен був це зробити. Чому не шеф кримінального відділу.

— Herr Kriminaldirektor…

— Замовкніть, Мокку! — гаркнув Мюльгауз. — Годі! Черговий, який сьогодні вранці отримав повідомлення про вбивство, не міг розшукати ані Смоложа, ані Майнерера. Добре, що розшукав радника Ебергарда Мокка, який знемагає від похмілля. Вислухайте мене, Мокку. Мене не цікавлять ваші особисті розслідування. Ви повинні викрити тих, хто вчинив ці два злочини. Цього хоче місто, цього хочуть також ваші й мої друзі. Якщо я ще раз довідаюся, що ви замість того, щоб працювати, йдете на пиво, я зустрінуся з людьми, що мають непорушні моральні принципи, яким ви завдячуєте своєю кар’єрою, і розповім їм таку собі історію про алкоголіка, що лупцює дружину. Як бачите, — додав він спокійним тоном, — мені відомо все.

Мокк старанно затоптав недопалок і подумав про масонів з ложі «Гор», які сприяли йому в його кар’єрі, подумав також про підлеглого Майнерера, який нажалівся Мюльгаузові, відчуваючи, що його недооцінюють. Про відданого Смоложа, що ховався зараз у якомусь екіпажі й утуплював очі, що сльозилися від вітру, у ворота кам’яниці на Редіґер-пляц, і про молодого художника Якоба Мюльгауза, якого вигнав з дому морально досконалий батько і який тепер шукав щастя в одностатевому мистецькому товаристві.

— Якщо вам відомо геть усе, Herr Kriminaldirektor, — Мокк постукав черговою сигаретою в денце портсигара, — то я охоче дізнаюся дещо про підмайстра слюсаря Гоннефельдера, перед тим, як він зустрів на своєму шляху ображеного на весь світ дроворуба.

— Цей дроворуб, — Мюльгауз кисло всміхнувся, — судячи з його замилування до календарів, повинен бути непоганим мулярем.

Бреслау,

вівторок 29 листопада,

десята година ранку