Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 341
Перейти на сторінку:
залишилися в пам'яті Юрія Корнійовича. Батько його, Корнелій Іванович Смолич, кандидат фізико-математичного факультету Московського університету, почав свою працю як викладач математики й фізики в Уманській чоловічій гімназії 31 січня 1884 року, а виїхав з Умані десь улітку 1906 року, коли його було переведено на посаду інспектора в Білоцерківську гімназію… Виїхав у 1906 році з батьками і шестирічний Юра. І лише влітку 1949 року Юрій Корнійович відвідав Умань — місто свого народження» (Про Юрія Смолича. К., 1980, с. 22). ">[26]. Кращого місця для народження не можна й придумати. Софіївка — це діброви, луки, переліски; це — озера, квітники, скелі з гротами, водограї і водоспади, заморські рослини, чудернацькі альтанки, мармурові статуї, білі і чорні лебеді на ставках. І насамперед це — пахощі квітів. Переліски, гроти, озера, павільйони і водограї — всю Софіївку — просто на голому місці, на рівнині, наказав кріпакам зробити для своєї коханої Софії[27] великий пан, граф Потоцький. І її зробили за якийсь рік. Потім садівники Потоцького садили троянди, лілеї, гіацинти і туберози. Тютюн і маргаритки сіяла його челядь для себе. Але фіалку, барвінок і сон ніхто ніколи не сіяв і не садив — вони виросли самі. І вони пахли над усе і запаморочливо — землею, прілим торішнім листям і сонячним теплом.

Юра з мамою вертали додому алеєю перського бузку. Мама вела Юру за руку. Юра шкандибав ззаду і все озирався. Ходити — це було не так просто. Починали боліти ноги. Власне, це вперше в житті Юра робив таку довгу прогулянку на своїх власних.

Але ходити — це було прекрасно! Небо синє, сонце яскраве, зелень рясна, квітки пахучі. Які хащі чагарника! Яка висока й густа трава! Озеро рівне, і чорний лебідь нечутно, лине вздовж берега і вигинає до Юри свою довгу, немов несправжню шию: він жде, щоб Юра кинув йому чогось їстівного. За лебедем на поверхні озера лишається довгий і швидкий слід з дрібнесеньких брижів. Невеличка хмарка перепливає через них від берега до берега. Чудно!

— Мамо! — питається Юра. — А чому хмарка пливе не по небу, а зовсім по воді?

Мама дивиться на хмарку, віддзеркалену в застиглій поверхні води, потім скидає очима вгору і дивиться на хмарку в натурі. Який неосяжний простір! Вона глибоко, тремтливо і радісно зітхає.

— Життя прекрасне, Юрок! — замріяно відповідає вона.

За ворітьми стоїть високий і худий чоловік без шапки і босий. Ноги його брудні і волосся сиве та сплутане. З худих плечей звисає лахміття, і крізь нього на животі світиться голе смуглясте тіло. Він мовчить, і права рука його злегка тремтить, простягнута до перехожих.

— Мамо! — жахається Юра. — Чого він тремтить і чого він хоче?

— Він жебрак, — каже мати, — він просить милостиню. Вона виймає з портмоне монетку і подає її прохачеві..

— Дай боже щастя вашим діточкам! — хрипить старик. Мама знову бере Юру за руку і йде далі. Юра все озирається. Він не може відірвати очей від страшного дідуся.

— Мамо! А чому він просить милостиню?

— Бо він бідний, Юрок.

Бідний — це не зовсім зрозуміло. Але Юра знає, що є й протилежне слово «багатий».

— А ми бідні чи багаті?

— І не бідні і не багаті, — каже мама, — але ж ми ситі, а він голодний.

— А чого він не ситий?

Мати безпомічно знизує плечима, безпорадна під навалою запитань.

— Ах, Юрок! Виростеш — тоді знатимеш все.

Знову це «виростеш»! Ах, ці дорослі! Раз і назавжди Юра вирішує, тільки-но виросте і стане великим, зразу ж зробити так, щоб бідних не було і всі були ситі.

Після цього він виходить наперед, бере матір за руку і тягне за собою. Швидше додому, бо він голодний і хоче їсти! Диким голосом — так, що всі перехожі сахаються, а мати затуляє вуха і благає його перестати, — Юра горлає свою улюблену пісню:


Трансвааль, Трансвааль, страна моя, Кто любит тебя, как я!..

Слуху Юра не мав. Він немилосердно фальшивить. Його співи — це просто лемент і вереск. І мати від щирого серця дивується: і в неї ж, і в батька прекрасний музикальний слух. В чому справа? Матері це надзвичайно прикро. Це псує хлопчика. І потім оці ще величезні вуха. Зовсім капловухий. І веснянкуватий. І рудий…


В смерк радість потихеньку зникала. Тіні надворі робилися довгі, швидкі й скороминущі. Потім зникало й сонце. І це було смутно й тривожно, немовби якесь передчуття. Сонце буде аж завтра. А між сьогодні і завтра ще ж ціла ніч! Це так довго, що навіть невідомо, чи ж воно й прийде, те «завтра».

Особливо не хотілось лягати спати. Вечір уже давно прийшов. Мати просить і вговорює. Батько позирає поверх своїх окулярів і вже втретє каже своє коротке, але таке багатозначне: «Ну-с?» Сон зліплює повіки.

— Мамочко! Ще трошки! Ще хвилинку! Я піду зараз, як папа сяде грати.

— Ти не встигнеш і роздягтися, як я вже гратиму, остолоп! — каже батько. — Ну-с?

Доводиться йти.

Роздягнутий Юра лягає на спину, і мати укриває його до плечей. Руки Юра випростовує з-під ковдри і закладає під голову. Мати цілує в лоб і йде. Юра лишається сам. Він не спить. Він засне, як батько сяде грати. Тоді сон прийде сам. А так його вже нема. Сон завжди лякається, коли починаєш скидати черевики, штанці й

1 ... 11 12 13 ... 341
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"