Читати книгу - "Нові пригоди Електроніка"

— Один Професор витримав. І то через те, що уявив себе Ферма…

— Професор уже спить, а Гусєв десь гуляє, — почувся за спиною Сироїжкіна спокійний голос. Уже година ночі.

Сироїжкін схопився.

— Електроніку, чому ти повернувся?

— Я не виконав твого завдання, — признався Електронік. — Тобі теж пора спати.

І він розповів, як прийшов додому до Сироїжкіна й улігся на диван. А Ссргієва мама присіла поряд і сказала:

«Що все це означає?..» Електронік мовчав. І тут у нього задзвенів радіотелефон — викликала мати Гусєва. Тоді Сергієва мати відразу догадалася, хто перед нею, і веліла негайно прислати справжнього Сергія, а то вона сама піде шукати по сходах свого астронома.

— Як вона здогадалася? здивувався Сироїжкін, оглядаючи обсерваторію.

— Задача нескладна. У тебе вся кімната в картах зоряного неба.

— Гаразд, я не критикую твій телефон-автомат, — зітхнув Сергій.

Тільки зараз, уважно подивившись на друга, він побачив, що між ними є різниця. Вони, як і раніше, були схожі, мов двоє близнюків, але один з них затримався в рості.

Сергій явно відчував, що він і більший на зріст і ширший у плечах, і черевики в нього вже сорок другого розміру, а в Електроніка по-давньому тридцять дев’ятого. Сергій навіть відчував свою фізичну перевагу. Він простягнув руку другові:

— Ану стисни з усієї сили! — І почервонів від напруження: — Молодчина!.. Я йду спати. — Він кивнув на телескоп: — Отак люди проспали багато великих подій. А ще скаржаться, що не знають походження Всесвіту.

— Я чергуватиму, — обіцяв Електронік. — Але раніше за мене побачить спалах Рессі. Як тільки він повідомить, я надрукую фотографію. Телефон я приглушу. Якщо захочеш, дзвони, я почую.

Астрофізик пішов додому. Дома він сказав:

— Даремно хвилюєшся, мамо. Наполеон, Петро Перший, Бехтєрєв спали по чотири години на добу. Через те вони залишилися в історії. Я слухняний син, через те, крім тебе, про мене ніхто не почує.

Мама пирхнула: «Куди ж пак, новий Наполеон», але зосталася задоволена.

Сироїжкін крутився в ліжку. Йому виділася кошлата морда Рессі. Уважне некліпне око спрямоване на Наднову… Рессі не повинен проґавити!..

Наш астрофізик уже спокійно спав, а Електронік та Рессі безперервно обмінювалися повідомленнями. Потоки цифр летіли з далекого Юпітера на Землю, і там, в одному з великих міст, під дахом десятиповерхового будинку, їх приймав і вмить оцінював електронний хлопчик. Якщо перекласти ці цифри на звичайні слова, то вони означали, що Наднова поки що не спалахнула. А в кінці кожного повідомлення умовна фраза:

«КИТ ЮПІТЕРА МОВЧИТЬ».

З усіх геніїв восьмого «Б» не вступав у конфлікт з дорослими лише Професор. І ніхто не знав, що він пережив цього вечора.

Списаний формулами шкільний зошит лежав перед автором. Професор прощався із своїм відкриттям…

Кілька днів Вовка Корольков жив у сімнадцятому столітті, жив так, як жив колись П’єр Ферма.

Він приходив зі школи, знімав форму, одягав бабусин халат, брав у руки давньогрецький фоліант. Тепер він юрист із Тулузи, радник парламенту цього міста, гасконець. Той, справжній П’єр Ферма, як відомо, займався математикою після роботи, у вільний час. Точилася тридцятилітня війна між Францією та Англією. Арман Жан дю Плессі, перший міністр Людовіка XIII, відомий під ім’ям кардинала Рішельє, спритно плів двірські інтриги, мушкетери билися на дуелях з гвардійцями, а в провінціальному містечку любитель математики Ферма робив на полях книжок поквапні нотатки.

Потім його назвуть одним із творців аналітичної геометрії й теорії чисел, теорії ймовірностей та геометричної оптики, — це станеться після його смерті.

П’єр Ферма не надрукував своїх нотаток, бо не любив цього робити. Але його праці здивували наступні покоління математиків.

Усі теореми Ферма, що дійшли до наших днів, були доведені.

За винятком однієї, яку вчені називають Великою.

Корольков з четвертого класу знав її умову напам’ять. Адже вона дуже проста, оманливо проста — так і кортить кожного математика взятися за перо…

Того звичайного вечора свого життя П’єр Ферма читав твори грека Діофанта Александрійського. Він обмірковував «піфагорову трійку» — трійку цілих чисел а, b, с, найпростіше рівняння яких було таке: а2 + b2 = c2. І ось тут, на полях книжки Діофанта Александрійського, Ферма швидкою рукою зробив зауваження: «При n > 2 рівняння аn + bn = сn нерозв’язне в цілих числах».

Так і написав: «нерозв’язне».

При цьому Ферма додав, що знайдене ним дотепне доведення надто довге, щоб уміститися на полях книжки.

Все було зрозуміло: у Ферма не лишалося місця для розрахунків. Не раз він писав нотатки у книжках, не утруднюючи себе доведеннями. І ніхто з математиків не сумнівався, що Ферма знав доведення — адже всі його інші начерки згодом були перевірені вченими. Крім «найпростішої», Великої.

Три століття кращі уми сушили голову загадкою. Великий Леонард Ейлер довів Велику теорему Ферма для окремих випадків n, для 3, 4, 5, 7. Німецький математик Куммер зробив найвагоміший внесок у розв’язання проблеми Ферма, водночас розвинувши нову в дев’ятнадцятому столітті, дуже важливу теорію алгебраїчних чисел. Інші визначні математики довели гіпотезу Ферма для більш ніж шестисот різних випадків.

Що було робити серед цих величин маленькому, хирлявому, але вельми гордому Професорові?

Професор знав твердо своє завдання: він