Читати книгу - "Мауглі"

Мавпи, які оточували й підтримували Мауглі, то піднімалися з ним до найтонших гілок найвищих дерев (а ті згиналися й тріщали під ними), то з ревом мчали вниз, до гілок, що висіли над самою землею. Інколи перед його очима відкривалася велична панорама безкрайого зеленого моря Джунглів, наче він знаходився на вершині величезної гори. Але удари та свист гілок змушували його заплющити очі, й він поринав у морок.

Так несло свого бранця кудись у глибину Джунглів плем’я Бандар-Ліг. Інколи Мауглі здавалося, що викрадачі можуть його випустити, і тоді було страшно. Але він добре розумів, що опиратися марно, тому намагався бути спокійним і лише обмірковував ситуацію.

Передусім він почав думати, як повідомити Балу й Багірі про те, що відбулося. Зваживши на швидкість, з якою його несли, він розумів, що його друзі, якщо б вони й надумали переслідувати мавп, скоро мали б залишитися позаду. Марно було чекати на допомогу знизу, де не можна нічого розібрати, крім руху гілок. Тоді Мауглі спрямував погляд угору й помітив у височині, серед небесної блакиті, шуліку Ранна, який висів на одному місці, часто махаючи крилами, як роблять хижаки, коли побачать внизу щось особливо цікаве. Ранн помітив, як мавпи тягнуть щось, і вмить каменем упав згори, сподіваючись знайти свою частку поживи. Але, побачивши Мауглі, з яким мавпи видерлися на верхівку дерева, він не міг стримати крик здивування. Одразу до нього долинув знизу знайомий поклик: «Ми з тобою однієї крові», — але тієї ж миті гілки стулилися над головою Мауглі. Тоді Ранн підлетів до групи високих дерев якраз тоді, коли серед гілок промайнуло обличчя хлопчика.

— Запам’ятай мій слід! — гукнув йому Мауглі. — Передай звістку Балу з Сіонійської Зграї та Багірі зі Скелі Ради.

— Від кого, Брате? — відгукнувся Ранн, який досі жодного разу не бачив Мауглі, хоча, звичайно, чув про нього.

— Від Мауглі-Жабеняти, від людського дитинчати. Запам’ятай мій слід!

Останні слова хлопчик крикнув уже тоді, коли викрадачі мчали з ним, ледве торкаючись зелених крон. Але Ранн кивнув головою на знак того, що все зрозумів, і піднявся у височінь, звідки міг краще слідкувати своїм гострим оком за мавпами — гілки дерев, що згиналися й випрямлялися, показували їхній шлях.

— Вони зазвичай не йдуть надто далеко, — сказав собі Ранн. — Мавпи ніколи нічого не доводять до кінця, що б вони не робили. Бандар-Ліг ганяється лише за чимось новим. Але тепер, якщо не зраджує моє передчуття, вони накличуть на себе біду. Адже з Балу не варто жартувати, а Багіра, наскільки я її знаю, може, якщо захоче, ловити не тільки гірських кіз.

Так думав Ранн, ширяючи у височині.

А Балу й Багіра рвали на собі шерсть від люті й горя. Пантера спробувала кинутися навздогін, дряпаючись по стовбурах дерев. Але тонкі гілки гнулися й ламалися під вагою її тіла, і вона падала вниз, чіплялася кігтями й здирала цілі смужки кори.

— І чому ти не застеріг його від Мавпячого Племені! — лаяла Багіра в безсилій люті бідного Балу, який марно намагався бігти за мавпами. — Ну яка користь була від твоїх ляпасів, якщо ти не зміг вберегти хлопчика від мавп?!

— Швидше, Багіро, швидше! Може, ми ще доженемо їх, — кричав, ледь переводячи подих і відсапуючись, важкий Балу.

— Хіба це можливо з твоєю швидкістю! З тобою не доженеш і безногу корову, — уїдливо відповідала Багіра. — Ех ти, Учителю, який тільки й уміє, що давати ляпаси своїм учням! Де тобі наздоганяти! Адже ти й милі не пробіжиш своєю риссю, як луснеш. Заспокойся краще та поміркуй, як нам вчинити. Треба добре все зважити. Тепер марно їх переслідувати. Вони, може, ще й кинуть його, коли ми почнемо наздоганяти їх.

— От лихо! Та вони, може, вже випустили його зі своїх лап і кинули, якщо їм набридло гратися. Від Бандар-Лога можна чекати будь-чого. Хай упадуть на мою голову кажани! Нехай наповнять мій живіт почорнілими кістками! Хай посадять мене у вулик диких бджіл, щоб вони закусали мене до смерті! Хай зариють мене в землю разом із гієною, якщо я не найостанніший з усіх ведмедів. Ой лихо, лихо! О Мауглі, Мауглі! Чому я не застеріг тебе проти Мавпячого Племені, замість того щоб давати тобі стусанів! Здається, сьогодні я вибив із нього своїми потиличниками все те, що трималося в його голові, і він тепер буде в Джунглях абсолютно безпорадним, забувши всі Чарівні Слова! — І Балу у відчаї рвав на собі жмутами шерсть, бив себе по вухах, вив та качався по землі.

— Заспокойся! — роздратовано зупинила Багіра його безкінечні голосіння. — Адже нещодавно він прекрасно повторив мені всі свої Чарівні Слова. Годі, Балу! Справді, ти втрачаєш здоровий глузд і самоповагу. Подумай, що сказали б у Джунглях, якби я, чорна пантера, почала корчитися й вити, наче якийсь дикобраз Іккі?

— Яке мені діло до того, що подумають про мене Джунглі, якщо мій Мауглі, можливо, вже мертвий!

— А я не боюся за наше людське дитинча, якщо тільки мавпи не випустять його під час своєї гонитви або не уб’ють, коли їм набридне з ним гратися. Він досить хитрий і добре навчений, до того ж його погляду бояться всі у Джунглях. Але найгірше те, що він потрапив до цього Мавпячого Племені, яке, живучи на деревах, не боїться жодного мешканця Джунглів. — І Багіра почала стурбовано облизувати свої передні лапи.

— Як я забув! — ляпнув себе лапою по лобі Балу, підстрибнувши на місці, й раптом загарчав. — От я старий дурень! Жирний бурий дурень! Як я забув! Адже Гаті, дикий слон, казав мені: кожен когось боїться. І ці розбійники Бандар-Логи мають свій