Читати книгу - "Замiж за старого, Мері Лі"

- Який жах. - Обурене вигукувала про себе Оля. - Це ж треба, залізла в кущі, щоб поспостерігати за чоловіком. Та ще за яким!

Сам Дмитро показався на очі у відвертому вбранні! Ну, тобто нічого особливого в його одязі немає, так багато сільських хлопців одягається, коли виконують якусь роботу по господарству. Чи не будеш же ти, наприклад, пиляти дрова повністю закутаний?

Але бачити в робочій формі Дмитра ... це щось. Адже він же дійсно збирається чимось корисним зайнятися? Або ... Та ні, він не міг почати крутити романчик з Мариною! Повірити складно, що Дмитро зняв сорочку для того, щоб пограти м'язами перед дівчиною, з якою тільки познайомився. Ще й в її батьківському домі влаштовувати шури-мури? Дурiсть. Нехай все буде не так!

-А чому це її, власне, турбує? - В думках обурилася Оля. - Навпаки, на руку, якщо він переключиться на іншу. Але ж Артур... йому-то як бути?

Оля переконала себе, що саме почуття Артура до Марини є причиною негативного ставлення, якщо Дмитро спробує закрутити роман з її подругою.

- І чого ми в кущах забули? - Почав Артур, а Оля зашикала на нього. Хлопець замовк, насупившись і не розуміючи поведінки дівчини. Їй теж не особливо подобалося сидіти навпочіпки в заростях, але треба все дізнатися, якщо вже стала свідком незрозумілої ситуації.

Оля акуратно розсунула листя і вдивилася в те, що попало на очi. Дмитро в одних тільки штанях стояв біля невеликого товстого поліна, потім він трохи нахилився і дістав сокиру. Поруч валялися великі деревинки, які він по черзі укладав поверх встановленої опори і в одну мить поділяв їх навпіл. Дмитро і справді рубав дрова. Ось так просто. Бізнесмен, який володіє багатьма компаніями, живе в дорогому будинку і їздить на крутій машині, перетворився на звичайного дроворуба. Подібне видовище не часто побачиш.

Але ще більше бентежила постать Дмитра. Його статура зовсім не була схожа на ту, що буває у старої людини. Він виявився великим чоловіком з розвиненою мускулатурою, широкими плечима, ні грама зайвого жиру. М'язи у нього напружувалися, коли орудував інструментом. І це природне, здавалося б, явище, чомусь заворожувало.

Знову Дмитро повернувся обличчям до кущів, і Оля встигла навіть помітити у нього прес на животі. Він, що, спортсмен? Склалося враження, ніби чоловік рідко розлучається з тренажером. Скільки ж йому років?! Чи можливо, що його сиве волосся на голові і густа борода могли ввести в оману стосовно віку цього чоловіка?

- Мені набридло тут сидіти. – Гучно промовив Артур. - Як діти малі, їй-богу.

-Тихіше. - Стрепенулася Оля і притиснула руку до рота друга. Не вистачало, щоб їх виявили підглядаючими.

- Я не заспокоюся, поки не побачу чому ми ховаємося! - Спритно вивернувшись, сказав Артур і виглянув з-за куща. - Це що таке?! - Обурився хлопець.

Оля різко потягнула Артура вниз на себе і знову затиснула його рот, на цей раз обома долонями.

- Угамуйся, нас не повинні помітити! - Люто зашепотіла Оля. - Прошу, помовчи.

Але хлопець ні в яку не хотів заспокоюватися, а лише сильніше смикався.

- Я не збираюся спокійно дивитися, як якийсь мужик без сорочки бродить по двору моєї дівчини! - Вириваючись з рук Олі, обурився Артур. - Я йому зараз задам!

Поки вони сперечалися в кущах, над їхніми головами пролунав голос.

- О, а що це ви тут затіяли, молоді люди? - З посмішкою запитала жінка, зупинившись прямо перед ними.

Оля і Артур скрикнули від переляку і різко відсторонилися один від одного, а, коли підняли очі, то побачили Людмилу Федорівну – мати Маринки.

Оля хотіла була попросити її говорити тихіше, але потім подумала, що, напевно, вже вся округа помітила, як вона з Артуром сидять в засідці в кущах. Дівчина встала, обтрусилася, і не відповідаючи на питання Людмили Федорівни, повернула голову в сторону, де повинен знаходитися Дмитро. Оля зустрілася з глузливим поглядом вже знайомих синіх очей. Ну, звичайно, хто б сумнівався, що такий шум він не почує…