Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3" автора Говард Лавкрафт. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 123
Перейти на сторінку:
чутливістю до прозового стилю, помітив суттєві відмінності в ритміці та способі побудови ним фраз. Певна річ, емоційне потрясіння або якесь одкровення, що провокують таку радикальну зміну, мають бути насправді надзвичайними! З іншого боку, цей лист великою мірою був характерним для Ейкелі: та ж сама схильність посилатися на вічність і безкінечність, та сама допитливість ученого. Я не міг навіть на мить — хоча мить сумнівів усе ж була — повірити в можливість фальшування або зловмисної підміни листа. Хіба запрошення — готовність надати мені можливість особисто переконатися в істині — не доводить його щирості?

У ніч проти суботи я не ліг заснути, весь час розмірковуючи про невідомість і дива, що стояли за листом. Мій розум, втомлений від частої зміни жахних і дивовижних фактів упродовж чотирьох останніх місяців, невпинно працював над новими вражаючими даними, кидаючись від сумніву до віри, як уже бувало з попередніми дивовижами. Перед світанком моя невгасима зацікавленість почала брати гору над розгубленістю і тривогою. Божевільний він чи нормальний, зазнав якихось метаморфоз чи просто відчував полегкість, але складалося враження, що Ейкелі насправді зіткнувся з якоюсь неймовірною зміною всієї перспективи його небезпечних досліджень; зміною, що заразом зменшила відчуття небезпеки — справжньої або надуманої — і відкрила нові запаморочливі сфери космічного і надлюдського знання. Моя власна пристрасть до незвіданого анітрохи не поступалася його прагненням, і я відчув, що підхопив від нього хворобливу жагу виходити за межі дозволеного. Скинути осоружні, обмежувальні пута простору, часу і законів природи, щоб налагодити зв’язок з позамежжям, наблизитися до безодні нескінченності з її таємницями — заради цього, безумовно, варто ризикувати своїм життям, душею і здоровим глуздом! Та ще й Ейкелі запевняє, що більше нема жодних перешкод — він сам запросив мене до себе, хоча раніше вперто відмовляв. Я просто тремтів від збудження, думаючи про те, що він може мені повідомити, ціпенів од захвату з однієї лиш думки, що сидітиму в самотньому і нещодавно обложеному сільському будинку з людиною, яка спілкувалася із прибульцями з космосу, сидітиму із жахливим записом та купою листів, в яких Ейкелі підсумовував свої ранні думки.

Отже, у неділю вранці я телеграфував Ейкелі, що зустрінуся з ним у Бреттлборо наступної середи, дванадцятого вересня, якщо його влаштовує ця дата. Лише в одному я не дослухався до його поради, а саме щодо вибору потяга. Сказати правду, я не мав бажання приїжджати до цієї похмурої місцевості проти ночі, тому, замість поїхати потягом, який запропонував мені Ейкелі, я зателефонував до станції і замовив квиток на інший. Прокинувшись якнайраніше і вирушивши потягом о 8:07 до Бостона, я міг встигнути на ранковий до Ґринфілда о 9:25, який прибував туди о 12:22. Це давало можливість пересісти на потяг, що прибував до Бреттлборо о 13:08, одразу після полудня (що набагато зручніше за 22:01), аби зустрітися з Ейкелі і разом з ним вирушити до таємничих пагорбів.

Я повідомив телеграмою про зміну маршруту і був радий вже того вечора отримати відповідь, що моя пропозиція його цілком влаштовує. У телеграмі було написано:

План цілком влаштовує. Зустріну потяг 13:08 середу. Не забудьте запис, листи, світлини. Нікому ні слова, куди їдете. Очікуйте великих відкриттів.

Ейкелі.

Те, що я отримав цю телеграму у відповідь на свою, доставлену йому посланцем зі станції Таунсенд додому чи переказану телефоном, спростовувало будь-які підсвідомі сумніви щодо автора того приголомшливого листа. Я відчув очевидну полегкість — навіть більшу, ніж я на той час міг сподіватися, адже всі мої сумніви мали доволі глибоке коріння. Однак тої ночі я спав міцно і спокійно, а протягом двох наступних днів ретельно готувався до від’їзду.

VI

Я виїхав у середу, як і було домовлено, прихопивши валізу з усім необхідним для подорожі, включно з науковими матеріалами, записом фонографа, світлинами і цілою текою листів Ейкелі. На його прохання, я нікому не повідомив про мету своєї подорожі, бо розумів, що справа потребує повної таємності, навіть якщо все складеться якнайкраще. Думка про майбутній інтелектуальний і духовний контакт з чужими, істотами з позамежжя була приголомшливою навіть для мого вже підготовленого до цього розуму, що вже казати про її можливий вплив на великі маси непоінформованих невігласів? Не знаю, що брало в мені гору — страх чи очікування захопливої пригоди, коли я в Бостоні пересідав на потяг, що ішов на захід спочатку через добре знайомі мені місця, а потім через дедалі менш відомі: Волтгем — Конкорд — Ейер — Фітчбурґ — Гарднер — Етол…

Мій потяг запізнився у Ґринфілд на сім хвилин, але експрес на північ ще не відбув. Я поспіхом пересів на нього і, відсапуючись, спостерігав у вікно вагона, як потяг пролітає залиті сонцем місця, про які я так багато читав, але де до сьогодні жодного разу не був. Я знав, що потрапив на давню землю Нової Англії, яка зберегла свій первісний вигляд, на відміну від механізованих та урбанізованих районів півдня та узбережжя, де минуло моє життя; незіпсована, давня земля без чужинців і фабричного диму, рекламних щитів і бетонних автошляхів, тобто без усіх ознак сучасності, що заполонили решту країни. Тут сподіваєшся побачити місцеві традиції, що залишились недоторканими і пустили глибоке коріння в навколишній світ, той спосіб життя, що зберігся здавна і до сьогодні, де ще живі чарівні давні спомини, де саме підґрунтя вельми сприятливе для мало кому відомих загадкових вірувань.

Час від часу я бачив, як проти сонця виблискує голубінь ріки Коннектикут, яку ми перетнули за Нортфілдом. Попереду мріли таємничі зелені схили; від провідника я дізнався, що ми вже у Вермонті. Ще він порадив перевести стрілки на годину назад, бо край північних пагорбів не визнавав літнього і зимового часу. Виконуючи пораду кондуктора, я водночас ніби перегорнув календар на ціле сторіччя назад.

Потяг їхав зовсім близько до води, і на протилежному березі річки, у Нью-Гемпширі, було видно крутий схил Вентестиквіта, про який ішлося у багатьох стародавніх легендах. Ліворуч з’явилися вулиці, а праворуч, посеред нуртуючого потоку — зелений острів. Люди посхоплювалися з місць і рушили до дверей, а за ними і я. Потяг зупинився, і я вийшов на довгий перон станції Бреттлборо.

Окинувши поглядом вервечку авто, що очікували на стоянці, я почав гадати, який з них міг бути «фордом» Ейкелі, але мене впізнали раніше. Втім, зустрічав мене, простягнувши для вітання руку, однозначно не Ейкелі; чоловік солодкавим голосом поцікавився, чи не я той самий Альберт Н. Вілмарт з Аркгема. Він був геть не схожий на сивого бороданя Ейкелі, якого я знав зі світлини; цей був набагато молодший, типово міський житель, у модному вбранні, з вузькою смужкою чорних вусиків. Його соковитий голос видався мені знайомим, але я ніяк не міг згадати, де і коли чув його.

Поки я розглядав співбесідника, той повідомив, що приїхав з Таунсенда замість свого друга, пана Ейкелі. Як пояснив незнайомець, в Ейкелі стався напад ядухи, тож він не міг вирушити в подорож. Мене запевнили, що нічого небезбечного для його здоров’я нема і що нашим планам ніщо не завадить. Я не міг збагнути, якою мірою пан Нойєс — так він назвався — був посвячений у дослідження і відкриття Ейкелі, однак його очевидна легковажність свідчила, що він — людина радше випадкова. Пам’ятаючи, що Ейкелі живе самітником, я був дещо здивований появою такого друга, проте

1 ... 11 12 13 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"