Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– Привіт, – від хвилювання серце починає стукати швидше.

– Сьогодні чудова погода і ми з Данею вирішили поїхати до зоопарку. Як ти дивишся на те, щоб провести цей день із нами? Якщо, звісно, у тебе немає інших планів.

– Чудова ідея! Сто років не була в зоопарку, – я розпливаюся у посмішці від очікування майбутньої прогулянки.

– Домовилися, тоді об одинадцятій годині ми заїдемо за тобою. Будь готова.

– Добре, я встигну. До зустрічі, – я відкладаю слухавку і починаю кидатися квартирою.

«Так, у мене в запасі ще півтори години, я маю встигнути».

Я таки встигаю зібратися до призначеного часу. Виглянувши у вікно, помічаю машину Влада, що під'їжджає до мого під'їзду. Швидко взуваюся, хапаю сумочку і вибігаю з квартири, на ходу застібаючи пальто.

– Привіт, – вітаюся я з Владом, а він тільки усміхається і киває у відповідь.

– Маєш чудовий вигляд, – він робить мені комплімент, галантно відчинивши переді мною двері авто.

– Привіт, – сівши в машину, я обертаюся на Даню.

– Я радий, що ти поїдеш із нами, – радісно відповідає він.

– Ну, що, поїхали? – Влад займає місце за кермом, і запускає двигун.

Ми з Данею переглядаємося і одночасно киваємо.

Наша прогулянка виходить дуже насичена. Спочатку ми відвідуємо зоопарк, багато фотографуємося біля кліток із тваринами, а Данечка не стримує своїх емоцій і захоплення. Потім ми заходимо перекусити в місцеве кафе. Їжа виявляється дуже смачна, на диво. А після цього ухвалюємо спільне рішення вирушити в парк, у якому ми колись познайомилися.

Данечка катається на каруселях, а ми з Владом спілкуємося. Він дуже цікавий співрозмовник. І чоловік приголомшливий. Я ловлю себе на думці, що мимоволі задивляюся на нього. Звертаю увагу на те, які у Влада сильні та гарні руки. Я задивляюся на них і уявляю, як ці руки повільно роздягають мене, а потім стискають і пестять моє тіло. Розпусні думки вихором крутяться в голові.

Стоп! Щось мене не туди понесло, треба терміново прийти до тями.

– Синочку, може, поїдемо вже додому? Вечоріє, та й ти вже втомився, – Влад кличе сина.

Даня згідно киває у відповідь, навіть не намагаючись заперечувати. Мабуть, справді втомився.

– Лано, а ти поїдеш із нами? – своїм запитанням Даня ставить мене в незручне становище.

Я трохи гублюся від такого несподіваного запитання.

– Поїхали, я покажу тобі наш гарний будинок, – умовляє мене він.

– Ну, добре, – я вирішую не відмовлятися від такої пропозиції і боковим зором помічаю, як загадково посміхається Влад.

***

Ми під'їжджаємо до будинку Влада, коли на вулиці вже починає темніти. Я виходжу з машини, і моєму погляду постає двоповерховий будинок, з великими панорамними вікнами на першому поверсі. На прибудинковій території розташовуються безліч дерев, кущів троянд та інших різноманітних квітів. Уздовж доріжки від будинку до воріт ростуть невеликі туї. Під кожним деревом встановлено індивідуальне підсвічування. Взагалі весь ландшафтний дизайн цього двору вражає. Усе продумано до дрібниць, зроблено зі смаком. Влітку тут, напевно, дуже гарно.

– Ходімо, – Влад обіймає мене за талію, бере Даню за руку, і ми прямуємо в будинок.

Я відчуваю непідробний захват, опинившись у будинку. Усередині він виявляється ще красивішим, ніж зовні.

– Проходь, почувайся як удома, – Влад намагається бути гостинним.

Я з цікавістю починаю розглядати інтер'єр будинку. Світлий великий передпокій плавно переходить у вітальню з каміном і диванами, з великою кількістю подушок на них. На підлозі біля каміна лежить пухнастий килим. У вітальні є величезне панорамне вікно, з якого видно двір і скляні двері, вийшовши через які, можна опинитися на терасі. Зліва від передпокою розташована кухня з обідньою зоною і їдальнею трохи далі, а навпроти входу розташовані сходи, що йдуть на другий поверх. Найімовірніше, там знаходяться спальні.

Даня тікає на другий поверх, залишивши нас наодинці. Ми мовчимо і не зводимо очей одне з одного. Відчувається якась незручність у цьому моменті. Принаймні, з мого боку точно.

Раптово Влад притягує мене за талію до себе і вимогливо цілує. Від несподіванки я роблю різкий вдих, і в цей момент він проникає своїм язиком мені в рот. Від цього поцілунку в мене вздовж хребта начебто проходить електричний розряд, а мої трусики моментально зволожуються. О так, Влад вміє цілуватися.

Однією рукою він притискає мене за талію до себе, а другу плавним рухом опускає вниз і міцно стискає мою сідницю. Легкий стогін зривається з моїх губ. Почувши його, Влад залишає мої губи в спокої і починає вкривати поцілунками мою шию, злегка покусуючи її, через що моє тіло одразу вкривається мурахами.

У його руках я згоряю немов свічка. Ми стоїмо посеред передпокою, злившись у гарячому поцілунку. Влад наполегливіше притискає мене до себе, і я відчуваю, наскільки сильно він збуджений. Я злегка виляю стегном, навмисно зачепивши його збуджену плоть, і чую, як його дихання стає уривчастим.