Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

— Що ти робиш? — насторожено запитала його.

— Приношу клятву крові, — буденним тоном роз’ясним він, проводячи кігтем по долоні.

Утворився неглибокий розріз. Звідки полив тонкий темно-бордовий струмок. Демон підвівся. Друга його рука повністю почорніла, переходячи після зап'ястя у темні лінії, які обвивали кінцівку. У долоні засвітилося полум'я. Воно виходило зі шкіри, а далі ставало все більше і яскравіше. Хвилі вогню тяглися вгору, заграючи один з одним. Це нагадувало маленьке вогнище. Ейден підніс над ним поранену руку і стиснув її так, щоб краплі крові падали у вогонь. Як тільки їх огортало полум'я, вони починали шипіти і випаровуватися.

Я зачаровано дивилась на це.

— Я, Ейден Вуд, — з серйозним виглядом почав він, — клянуся тобі, Хейлі Діас, говорити лише правду і не завдавати фізичної шкоди протягом року. Якщо я порушу клятву, то буду приречений страждати у власному Пеклі.

Він з'єднав руки. Їх покрило полум'я. Кров зашипіла, а потім це все вмить припинилося. Демон розвів долоні.

— Тепер задоволена?

— Що це за клятва? І що означає власне Пекло?

Необізнаність щодо божественного світу була моїм слабким місцем. Якщо він давав мені клятву, то треба було дізнатися про неї все. Я не могла допустити, щоб мене знову обдурили.

— Пекло на те і власне, що для кожного означає щось своє. Але можу запевнити тебе, що клятви я даю вкрай рідко і ніколи їх не порушую. Обіцянок це не стосується. 

— Тому уточнив, що вона триватиме лише рік?

— Ніколи не знаєш, що чекає на тебе в майбутньому. — Він знизав плечима. — Я можу померти через кілька секунд або прожити мільйони років. Не варто давати вічних обіцянок.

Схопилася за його слова.

— А як вас можна вбити?

Я вже бачила, як одному демону відірвали голову, але не думала, що все так просто. 

Ейден посміхнувся.

— А тепер, Ангелятко, твій час приносити клятву. — Він відійшов до столу і вперся в нього.

— Я не зможу так само зробити, — заперечила йому і змахнула руками, повторюючи його рухи.

— Це не потрібно. У твоєму випадку буде достатньо простої обіцянки. Але якщо ти її порушиш, — у його обтяжливих очах з'явилася жорстокість, — то мої руки дістануться всіх, ким ти дорожиш.

У мене мурашки пробігли по шкірі від його холоднокровного голосу. І одразу стало зрозуміло, що він не брехав. Це була своєрідна обіцянка. Багато чого стояло на карті, тому я мала бути дуже обережною з кожним кинутим словом.

— Що саме ти хочеш, щоб я тобі пообіцяла?

— Я хочу твою відданість і... підкорення. — Він нахилив голову і глянув на мене спідлоба.

«Відданість? З таким формулюванням я можу стати навіть його служницею».

Ейден спеціально підібрав саме це слово, оскільки демон міг творити все, що йому заманеться, а я мала б просто за цим спостерігати і покірно мовчати. А якби хотіла піти проти нього, то він скористався б своєю обіцянкою і отримав би привід для завдання шкоди моїх близьких.

— Я, Хейлі Діас, обіцяю тобі, Ейдан Вуд, що не брехатиму тобі, а також не намагатимуся завдати шкоди. Ця обіцянка діє доти, доки вона не стане загрозою для життів невинних людей та істот.

Демон примружився.

— Це не те, що ти мала сказати.

Від його кам’яного погляду стало лячно.

— Це те, що я насправді можу тобі пообіцяти. — З усією стійкістю, на яку я тільки була здатна, заперечила йому. Це була чергова ходьба по слизькому льоду. — Я не захищатиму тебе, якщо ти зашкодиш невинним. Ти присягнув мені в тому ж. Це рівноцінні клятви.

Ейден довго дивився на мене. Допитливо, оцінююче, а я — рішуче, непохитно. У цей момент вирішувалась наша доля. Ніхто не хотів відступати. Кожен стояв на своєму і намагався здобути максимальну користь з нашого договору.

Напруга між нами зростала, але ми не переставали дивитися один на одного.

— Нехай буде так, — нарешті сказав він і помітно розслабився. До нього повернулася колишня невимушеність.

Я полегшено видихнула. Розмова з ним нагадувала мінне поле. Його реакція та поведінка не піддавалися логіці. Спробувала згадати, на чому ми зупинилися і зрозуміла, що Ейден майстерно змінює теми. Мені знадобився час, щоб повернутися до початкової розмови.

— Як убити божественне створіння? Ти так і не відповів.

Демон неохоче роз’яснив:

— Досить легко. Тільки треба знати кілька хитрощів. — Він взяв чашку і продовжив пити гарячий шоколад у проміжках своєї розповіді. Все повернулося до початкової точки. — Відразу попереджаю, що пекельний вогонь лише пошкоджує плоть ангелів і демонів, але не більше. Він спалюватиме тіло, доки не дійде до кісток. Воно намагатиметься відновиться, але його знову і знову спалюватимуть. Болісно, але не смертельно. Є один метал — цаніт. Він уповільнює регенерацію божественних істот, цим самим робить їх дуже вразливими. Якщо за допомогою нього завдати серйозного удару, наприклад, у серце або відрубати голову, то настає цілком собі реальна смерть «безсмертної», — він показав пальцями лапки, — істоти. Це єдиний метал, який може пошкодити шкіру божественної істоти в своєму справжнього вигляді. А ще це можуть зробити наші кігті. Вони надзвичайно міцні, але занадто малі, щоб дістати чужого серця. Їх не сприймають як зброю. Я вважаю, що це величезна помилка, але мені ж так навіть краще. І ще одне. У людській подобі наше тіло більш вразливе.