Читати книгу - "Кляте фентезі, Софія Чар"

– Ти – нікчема!

Схилившись так, що розкішна хвиля сніжного волосся лягла на груди короля, палко прошепотіла Шшааца.

– Якби ти знав, як я тебе ненавиджу… Ти вкрав в мене старших дітей, в них я бачу тебе, ти їх виховав такими, ти їх вбив. Не я. Не ми. Вони вже не живі й в цьому винний ти. Все, що станеться, кожна обірвана нитка життя на твоїй совісті. Через твою нікчемність, через те, що ти не він!

Так палко можна було зізнаватися у любові, але вона зізнавалася в ненависті. Виснажливій та холодній ненависті, яка стільки років отруювала її душу, щоб нарешті вилитися тим гарячковим шепотом.

Поворухнувшись, Шшааца зазирнула в сіре обличчя короля. Таке схоже, але вона б ніколи їх не переплутала. З першої зустрічі вона знала, хто з них хто. З першої зустрічі, коли спершу серце тьохнуло від радості, а потім від гіркого розчарування, бо дружиною їй судилося бути не тому, хто з пророцтвом подарував їй перший у житті поцілунок.

Згадка про це відобразилася бляклою посмішкою на чарівному обличчі.

Сьогодні вже вона подарує поцілунок. Останній.

Схилившись, Шшааца ледь відчутно торкнулася його губ.

Вона все ще була змією. Ідеальною. Прекрасною. Хижою. Отруйною.

У примарному світлі картина видавалася прекрасним зображенням шаленого кохання. У жорстокій реальності це було зображенням шаленої ненависті та тріумфу. Того, чого вона чекала довгих двісті років з дня народження синів від коханого чоловіка.