Читати книгу - "Учень убивці"

було сил лазити по горах. Я підозрював, що від копняка Регала у мене відкрилася рана на ребрах, ще та, від удару Галена. Мені було боляче при кожному глибокому вдиху. Я досі час від часу тремтів від отрути Регала. Мої ноги часто підкошувалися у найнесподіванішу мить. Я не міг стояти без опори; ноги не тримали мене. Мені навіть бракувало сил, щоб вхопитися за дерево й держатися за нього. Лісові жителі зустрічали світанок: цвірінчали птахи, білки готували запаси на зиму, а комахи дзумчали. Важко було думати про те, що багато пошкоджень можуть залишитися на все життя, коли навколо все вирувало. Невже дні моєї сили та юності вже закінчилися і я до кінця життя заслабну й тремтітиму? Я намагався прогнати цю думку й зосередитися на серйозніших проблемах, які загрожували Шістьом герцогствам. Я заспокоївся, як учив мене Чейд. Ми були посеред величних дерев, що навіювали спокій. Я зрозумів, чому Ейод не хотів пускати їх на деревину. Ми сиділи на м’якому хвойному килимі. Його аромат заспокоював мене. Все, чого я хотів зараз, — це лягти і заснути, як Нюхач, що сидів біля мене. Ми досі відчували взаємний біль, але Нюхач принаймні рятувався від нього уві сні.

— З чого ти взяв, що Август допомагатиме нам? — запитав Барріч. — Навіть якщо я зможу його сюди привести.

Я повернувся до нашої дилеми.

— Не думаю, що він у цьому замішаний. Гадаю, він досі відданий королю.

Я розповів Баррічу все, що знаю, у вигляді власних зважених висновків. Він був не з тих людей, яких можуть переконати якісь примарні голоси в голові, тому я не міг розповісти йому, що Гален не пропонував убити Августа. Отже, припустив, що, ймовірно, про змову він не знав. Я й сам не усвідомлював, що пережив. Регал не міг користатися Скіллом. Навіть якби вмів, як би я це почув? Це, напевне, щось інше, якась особлива магія, що її вигадав Гален. Невже він був таким сильним чарівником? Я гадки не мав. Скільки я всього не знаю. Я змусив себе відігнати ці думки. Зараз це підходило до тих фактів, які в мене були, краще, аніж будь-яке інше припущення.

— Якщо він відданий королю й ні в чому не підозрює Регала, то він також відданий Регалу, — зауважив Барріч таким тоном, наче розмовляв з ідіотом.

— Тоді треба його якось змусити. Варто попередити Веріті.

— Звісно. Я просто зайду, тицьну Августу ножика в спину й виведу його. Й ніхто на нас уваги не зверне!

Я намагався щось вигадати.

— Треба когось підкупити, щоб його виманили, а потім напасти на нього.

— Навіть якби я знав, кого підкупити, то що ми йому дамо?

— У мене є дещо, — я показав йому сережку.

Барріч подивився і ледь не підскочив.

— Де ти взяв її?

— Це Пейшенс дала мені. Перед моїм від’їздом.

— Вона не має права! — вигукнув він і тихо додав: — Я гадав, що її поховали разом з ним.

Я мовчки чекав.

Барріч дивився кудись убік.

— Вона належала твоєму батькові. Він отримав її від мене, — тихо промовив він.

— Чому?

— Бо я так хотів. Хіба не зрозуміло? — промовив Барріч. Він не хотів говорити на цю тему.

Я почав знімати сережку.

— Ні, — суворо сказав він. — Залиш собі. Це не така річ, якою можна когось підкупити. Тим паче ці ч’юрди не з породи хабарників.

Я знав, що він має слушність, і намагався вигадати якийсь інший план. Сходило сонце. Цього ранку Гален буде діяти, якщо ще досі нічого не зробив. Що ж зараз відбувається у палаці, там, внизу? Вони вже виявили, що я зник? Кеттрікен готувалася присягнути чоловіку, якого ненавидітиме? Севренз та Роуд уже мертві? Якщо ні, чи можна їх якось налаштувати проти Регала, якщо попередити про те, що на них чекає?

— Хтось іде! — Барріч ліг на землю.

Я відкинувся назад, готовий покірно прийняти свою долю. У мене вже не було сил боротися.

— Ти її знаєш? — прошепотів Барріч.

Я повернув голову. То була Джонкві. Попереду бігла собачка. Раріск уже більше ніколи не побачить, як вона вилазить на дерево.

— То сестра короля, — я навіть не намагався шепотіти. Джонкві несла одну з моїх нічних сорочок. За мить собачка вже радісно стрибала навколо нас. Вона привітно підбігла до Нюхача й хотіла гратися. Але пес сумно подивився на неї. За мить Джонкві підійшла до нас.

— Тобі варто повернутися, — сказала вона, наче нічого й не було. — Тобі треба поспішати.

— Доволі важко поспішати назустріч своїй смерті, — відповів я і подивився, чи позаду немає супутників. Барріч звівся і став наді мною, щоб захистити.

— Ти не помреш, — спокійно пообіцяла вона. — Кеттрікен пробачила тобі. Я вмовляла її ще з пізнього вечора, але вона погодилася лише недавно. Вона скористалася своїм кровним правом пробачити родича за завдання шкоди її ж родичу. Згідно з нашими законами, це право не обговорюється. Ваш Регал хотів відмовити Кеттрікен, але тільки розсердив її: «Доки я в цьому палаці, то буду підкорятися Гірському закону», — сказала вона. Король Ейод погодився з нею. Це не означає, що він не оплакує Раріска: кожен повинен поважати силу та мудрість Джампі. Тому тобі слід повертатися.

Я замислився.

— А ви пробачили мені?

— Ні, — пирхнула вона. — Я не пробачу вбивцю свого племінника. Але я не можу пробачати тебе за те, чого ти не робив. Я не вірю, що ти пив би вино, яке сам отруїв, ані краплі. Ті, хто найкраще розбираються в отруті, намагаються не спокушати долі. Ти б зробив вигляд, що п’єш, і навіть не натякнув би на отруту. Ні. Це зробив той, хто вважає, що всі навколо дурні, а він найрозумніший.

Я не побачив, що Барріч заспокоївся, але відчув це. Втім, я досі тримався сторожко.

— Чому Кеттрікен не може просто мене пробачити й відпустити? Чому я мушу повертатися?

— Немає часу! — прошипіла Джонкві. Я вперше бачив ч’юрду у гніві. — Я що, маю тобі цілу вічність пояснювати, що таке рівновага? Під час поштовху, смикання, подиху, зітхання? Гадаєш, ніхто не відчуває, як зараз розхитують владу, намагаючись її зламати? Принцесі доводиться терпіти, що її обмінюють, як корову. Але моя племінниця — не фігурка у